Усі садівники знають, що для доброго врожаю фруктів потрібні підживлення. Однак надлишок добрив не лише не корисний, а й небезпечний для рослин. Добрива, внесені понад норму, призводять до погіршення якості врожаю, хвороб, нагромадження в плодах нітратів. Надлишок поживних речовин часто нагромаджується в ґрунті.
Буйволовидна цикадка Stictocephala bubalus F. (Cicadinea: Membracidae, Hemiptera) походить із Північної Америки. У Європі відзначена з 1912 року. Пошкоджує понад 40 видів плодових і дикорослих дерев.
Живляться тканинами дерев переважно на личинковій стадії. Прогризають у деревині систему ходів, роблячи штамб порожнистим і трухлявим. Через значну плодючість і трофічну активність знижують приріст, ослаблюють усе дерево.
Збудник поверхневого некрозу яблуні Neofabraea malicorticis H. S. Jacks. (старіші синоніми — Cryptosporiopsis malicorticis, Gloeosporium malicorticis Cordley) донедавна не справляв помітного впливу на промислове садівництво. Інфікує кору стовбура і гілок яблуні. На корі утворюються некротичні, темно-бурі вдавлені плями, із часом між плямами і здоровою тканиною з’являються тріщини, заражені ділянки кори обпадають. Із розвитком хвороби площа уражень збільшується, місця уражень набувають бурого кольору.
Щитівки (Diaspididae, Hemiptera) присмоктуються до гілок, пагонів, стовбурів рослин і живляться їхніми соками. Небезпечний шкідник має вигляд блискучого щитка з декількома рядами дрібних «зерен».
Іржу яблунь спричинює гриб Gymnosporangium tremelloides Hartig.; груші — G. sabinae Dicks. Wint і С. dobrazracovae Mitroph.; айви — G. confusum. Plowr. Патоген належить до класу Basidiomycetes порядку Uredinales. Втрати врожаю від іржі на території України становлять 3–5%.
Втрати врожаю від попелиць (Aphidinea, Homoptera) сягають 30% і більше. Економічний поріг шкідливості настає за ураження 10% листків. Особливо шкодочинні попелиці у плодових розсадниках і молодих садах. Оптимальними умовами для розвитку шкідника є помірно тепла погода і підвищена відносна вологість повітря. Чисельність попелиць знижується, коли старіють кормові рослини, висока температура разом із низькою відносною вологістю повітря та рясні зливи, які змивають значну кількість комах.
Моніліоз уражує низку видів родини розових. Передусім від цього захворювання потерпають кісточкові: вишня, слива, абрикос, персик, нектарин (збудник Мonilinia laxa). Моніліоз яблуні і груші спричиняє Мonilnia fructigena Honey (1945), айву уражує Мonilinia cydonia. Збитки від моніліозу становлять 20–30%, в окремих господарствах — 50–70%. Зерняткові культури страждають менше за кісточкові.
Парша є причиною 40% всіх уражень яблуні й за сприятливих для неї погодних умов — до 70% втрат урожаю. Більш поширена у зволожених зонах Полісся, Лісостепу та Закарпаття, але трапляється й у посушливих Cтепу та Криму. Збудник парші — сумчастий гриб Venturia inaequalis (Cooke) Winter; конідіальна стадія має назву Fusicladium dendriticum (Walroth, Fuckel).
Основна вимога до садів — швидкоплідність і висока врожайність якісних плодів. За широкого впровадження інновацій інтенсивні яблуневі та грушеві сади здатні вступати у товарне плодоношення на другий-третій рік від садіння й забезпечувати врожайність у межах 20–30, а надалі 50–80 т/га якісних плодів. Такі показники забезпечують, зокрема, особливості передсадивної підготовки ґрунту і технологій догляду. Їх позитивна дія зумовлена насамперед типом і рівнем родючості ґрунту, від якого залежить кореневе живлення рослин.
