Озима пшениця досить вимоглива до кислотності ґрунту, і оптимальний рівень його має перебувати в межах рН 6–7,5. Тому на кислих ґрунтах під озиму пшеницю найкраще вносити кальцієву селітру, та звісно, що дуже важливо — не перегодувати азотом озимі зернові культури з осені.
Для прогнозування та формування запланованого врожаю пшениці озимої необхідно запланувати основні показники структури врожаю і технологічні заходи, за допомогою яких можна управляти формуванням цих структурних складових.
Специфіка мінерального живлення озимих культур, зокрема ріпаку, передбачає декілька етапів і має свої особливості. Насамперед щодо азотного живлення. Його розподіляють на два періоди — до зимового спокою і після.
Озимий ріпак іноді називають «першими грошима» аграріїв. Дійсно, хороший валовий збір ріпаку дає змогу одразу отримати пристойну суму і вкласти ці кошти у наступну посівну, найчастіше — озимих зернових. Тому до ріпаку в нас завжди буде особлива увага, адже ця культура може «вистрелити» як жодна інша.
На що звернути увагу під час підготовки до сівби й осіннього догляду озимої пшениці та озимого ячменю.
У південному Степу України пшеницю необхідно сіяти у пізні строки, після випадіння агрономічно суттєвих опадів
Сівба якісним насінням — обов’язкова умова технології вирощування будь-якої культури. Для пшениці озимої запроваджені такі обов’язкові показники якості: сортова чистота, вміст основної культури, схожість, вологість, життєздатність, ураженість хворобами і шкідниками. Лише те насіння, що відповідає зазначеним показникам, вважають кондиційним і допускають до сівби.
На добре підготовленому ґрунті за достатній вологозабезпеченості ріпак сходить через 4–5 днів. Після сходів першочергово розвивається коренева система. До фази перших 4 листків основна частина асимілянтів транспортується до коренів, які ростуть у довжину й товщину. За умови вчасної сівби процес інтенсивного росту кореневої системи триває до кінця вересня.
Основні причини поки що недостатньої ефективності зернової галузі полягають у недотриманні науково обґрунтованих сівозмін, значному порушенні у підходах до систем обробітку ґрунту, удобрення, захисту посівів від хвороб, шкідників та бур’янів, а також у недостатньому використанні та реалізації адаптивного та продуктивного потенціалу урожайності вітчизняних сортів пшениці озимої в умовах виробництва.
Дедалі більше вітчизняних агровиробників починають переглядати своє ставлення до тваринницької галузі. Якщо ще років 5 тому здавалося, що корів в Україні можна буде побачити хіба що на виставці, ситуація поступово змінюється на краще. Рентабельність у 20–30% уже не здається мізерною, бо різко знизилася рентабельність рослинництва. Разом із тим приходить усвідомлення того, що без органічних добрив годі вести мову про підвищення врожайності сільгоспкультур.
