Хвороби плодових зерняткових. Парша

Парша є причиною 40% всіх уражень яблуні й за сприятливих для неї погодних умов — до 70% втрат урожаю. Більш поширена у зволожених зонах Полісся, Лісостепу та Закарпаття, але трапляється й у посушливих Cтепу та Криму. Збудник парші — сумчастий гриб Venturia inaequalis (Cooke) Winter; конідіальна стадія має назву Fusicladium dendriticum (Walroth, Fuckel).

Симптоми захворювання

Паршу груші спричиняє Venturia pinna Aderh, її конідіальна стадія називається Fusicladium pirinum Fuck. Уражуються листя, квітки, зав’язь, плоди, іноді пагони.

Через ураження паршею погіршується товарна якість плодів, знижуються стійкість рослин і продуктивність насаджень, зменшується загальна врожайність.

Значно уражені листки жовтіють і передчасно обпадають. Коли виразка від гриба збільшується, пляма стає чорною, твердне, на плоді утворюються неїстівні ділянки. Інфіковані плоди деформуються і тріскаються, швидко псуються під час зберігання.

На листках парша проявляється у вигляді хлорозів, які згодом перетворюються на оливково-зелені чи коричневі плями із розмитим краєм. Зі зростанням інфікованості вони зливаються разом і вкриваються оксамитовим брунатним нальотом. Передусім уражуються листки, розташовані на верхівці пагона. У яблуні плями з’являються з верхнього боку пластинки листка, у груші — з нижнього. На квітках і зав’язі також утворюються темно-сірі плями. Уражені листки, квітки і зав’язь засихають і обпадають.

Читайте також: Хвороби плодових зерняткових. Борошниста роса

На плодах плями парші бурого кольору, шорсткі, з чітким контуром. У вологу погоду вони вкриваються оксамитово-оливковим нальотом. Ріст плодів в ураженнях місцях порушується, плоди спотворюються, розтріскуються, загнивають і передчасно обпадають.

Життєвий цикл збудника

У погодно-кліматичних умовах степової зони збудник парші стає активним на початку травня. У Лісостепу парша з’являється в середині травня одночасно із завершенням цвітіння зимових сортів яблуні. Залежно від погодних умов парша може проявлятися пізніше. Разом із відновленням вегетації яблуні утворюються спори, для проростання яких потрібна волога.

Venturia inaequalis зимує на стадії незрілих плодових тіл (псевдотеціїв), які восени утворюються на опалому листі й плодах. Рано-навесні у заражених листках відбувається запліднення. Коротка диплоїдна стадія дає початок гаплоїдним аскоспорам, утвореним під час мейозу. Аски — це видовжені мішкоподібні структури, кожна з яких містить вісім аскоспор, розташованих у лінійному порядку. Латинська видова назва inaequalis відображає нерівний розмір клітин: 5–7 мкм завширшки та 11–15 мкм завдовжки. Навесні, коли опале листя зволожується, псевдотеції набухають і виходять на поверхню листка. Аскоспори вивільняються і розносяться вітром та водою. Потрапляючи на поверхню зав’язі і листків, вони проростають та інфікують рослину.

Це лише один статевий цикл упродовж сезону, а їх може бути декілька, і за сприятливих погодних умов утворених аскоспор цілком достатньо для тотального ураження саду.

Конідіальна стадія життєвого циклу має власну назву — Spilocaea pomi. Конідії — одноклітинні, одноядерні, розміром 6–12 × 12–22 мкм. У масі брунатного або оливкового кольору, а поодинці світліші, звужені на кінці. Конідії утворюються на спеціалізованих видовжених конідіофорах, що формуються на щільному килимку міцелію, який пробився крізь кутикулу листка. Ця маса конідій та конідіофорів надає молодим плямам парші оксамитового вигляду. Конідії утворюються за 9–30 днів (залежно від температури) після первинного ураження листка. Поширюються з вітром та краплями дощу. Конідії проростають на вологій поверхні листка чи плоду. Гіфи пронизують кутикулу і спричиняють нову інфекцію. Якщо інфікування плодів відбувається восени, парша виявляється лише за декілька місяців під час їх зберігання.

Конідіальна стадія зимує на території України, зустрічається у Прикарпатті й Закарпатті. Найінтенсивніше конідії розвиваються за температури близько 20 °C. У цей час на листках утворюються добре помітні світло-оливкові плями, із розростанням середина плями буріє й розтріскується, що сприяє зараженню гнилями.

Одночасне поширення первинної статевої (аскової) і нестатевої (конідіальної) інфекції триває протягом літа аж до осені, внаслідок чого небезпека хвороби зростає. Коли листя обпадає, гриб продовжує розвиватися як сапротроф. У цей час утворюється стадія псевдотеціїв, що зимує, із яких утворюються аскоспори.

На пагонах груші хвороба проявляється у вигляді невеликих горбиків, які згодом розриваються, і на їхній поверхні можна помітити темно-сірі дернинки спороношення гриба. Кірка розтріскується, уражені пагони відмирають. На яблуні ураження пагонів практично не фіксують.

Фактори, що сприяють інтенсивності зараження

Насамперед швидкість розвитку парші залежить від вологості. Поширенню і розвитку парші сприяє помірно тепла дощова погода, особливо у травні — червні, коли розвиваються стадії аскоспор і конідій, а рослини перебувають у найуразливіших фазах вегетації. У більш сухих регіонах парша завдає садівникам менше клопоту. Ізольовані яблуневі сади менш уразливі до парші. Регулярний огляд дерев для виявлення ушкоджень і ведення нотаток щодо ступеня ушкодження допомагають обрати рівень інтенсивності захисту.

Шкідливість парші зростає в ущільнених і зрошуваних насадженнях. Точкове зрошення не впливає на розвиток збудника, оскільки крона зволожується лише природними опадами. За відсутності додаткового зрошування розвиток збудника залежить лише від погодних умов.

Читайте також: Хвороби плодових зерняткових. Плямистості

Пальметні сади уражуються паршею сильніше, ніж високорослі, бо їхня крона густіша і має більше однорічних пагонів.

Із агротехнічних заходів боротьби з паршею рекомендується збирати і спалювати опале листя.

Стійкими до парші є cорти Аскольда, Делічія, Дельбарестіваль, Кальвіль донецький, Катерина, Катя, Ліберті, Ліголь, Пепінка золотиста, Пінова, Прима, Теремок, Чемпіон, Ямба. Сорти Мавка, Росавка та Ровесник — комплексно стійкі до парші та борошнистої роси.

Середньостійкі сорти: Айдаред, Гала, Голден Делішес, Джонаголд, Квінті, Мантет, Папіровка, Пепін шафранний, Радогость, Слава Переможцям, Хоней крісп.

Чутливі до парші Антонівка звичайна, Мекінтош, Ренет Ландсберзький, Ренет Симиренка, Рум’яний альпініст.

Фенопрогнозна й інтервенційна схеми захисту

Заходи хімічного захисту яблуні від парші та інших хвороб, що їх проводять за загальноприйнятою схемою, не завжди забезпечують належну ефективність. Вони беруть до уваги переважно фази розвитку рослин і лише суб’єктивно — погодні умови та швидкість розвитку патогену.

В Україні навесні до початку цвітіння яблуні встановлюється доволі спекотна, без опадів погода, несприятлива для розвитку парші. У цей період обприскувати сади немає потреби. Під час цвітіння і після нього ризик зараження рослин значно зростає, позаяк відбувається інтенсивне поширення аскоспор і конідій. Зазвичай під час цвітіння яблуні бувають затяжні дощі, які сприяють поширенню і розвитку парші. Створюється епіфітотійна ситуація, але чинні в Україні регламенти забороняють обприскувати сади в період цвітіння дерев. Якщо ж під час цвітіння дерева не обробляли, наступні обприскування після закінчення цвітіння і протягом літа не забезпечують захисту насаджень від парші та інших хвороб.

У Європі та США застосовують інтервенційну схему захисту садів, за якої дерева інтенсивно обробляють уже після появи збудника. При цьому витрати препаратів і негативний вплив на довкілля зменшуються. Хімічний захист слід проводити дуже оперативно із застосуванням системних фунгіцидів, що мають лікувальні властивості, за потреби — навіть під час цвітіння. За такою системою залежно від погодних умов для захисту яблуні від парші та інших хвороб протягом сезону проводять до 17–18, а часом і 20 обприскувань.

Недоліком цієї системи є небезпека виникнення резистентності збудника парші до фунгіцидів. У насадженнях, де використовували фундазол, сформувалася стійкість популяцій збудника парші до бензимідазольних препаратів.

Для захисту яблуневих насаджень від парші оптимально використовувати фенопрогнозну шкалу Міллса. Вона показує тривалість періоду, необхідного для розвитку конідій після початку інфікування (до появи виразок парші) залежно від погодних умов, які можна визначити за допомогою модифікованого термогігрографа. Цей прилад дуже простий, його можна виготовити власноруч.

Таблиця Міллса для прогнозування ступеня зараження яблуні паршею

На стадії бруньки, що спить, застосовують контактні мідьвмісні фунгіциди на основі хлорокису міді й гідроксиду міді: Абіга-Пік (Міді хлор оксид, 400 г/ л), Медян Екстра 350 SC (Хлорид міді, 350 г/ л, к. е.), Метеор (Гідроксид міді, 770 г/ кг, з. п.), Чемп (Гідроксид міді, 770 г/ кг).

Із органічних фунгіцидів обирають Топсін М (тioфaнaт мeтил, 700 г/ кг), Антракол 70 WP (пропінеб, 700 г/ л, з. п.), Полірам ДФ (метирам, 700 г/ кг, в. г.).

Перед і наприкінці цвітіння надають перевагу системним фунгіцидам: Мерпан (каптан, 500 г/ кг, 50,0% з. п.), Терсел (піраклостробін, 40 г/ кг + дитіанон, 120 г/ кг).

Наприкінці цвітіння, коли обпало уже 80% пелюсток, рекомендовано застосовувати Містік (тебуконазол, 250 г/ л, к.е), Топсін М (тioфaнaт мeтил, 700 г/ кг, 70% з. п.).

У літній період залежно від погодних умов у разі наявності збудника використовують препарати Коронет (трифлоксістробін, 100 г/ л, тебуконазол, 200 г/ л), Мерпан (каптан, 500 г/ кг, 50,0% з. п.), Фольпан 50 (фолпет, 500 г/ кг), Топсін-М (тioфaнaт мeтил, 700 г/ кг, 70% з.п), препарати сірки.

Якщо насадження потрібно захистити від шкідників, до фунгіцидів додають інсектициди, а на сортах, що уражуються борошнистою росою, фунгіциди специфічної дії (якщо ті, що застосовують проти парші, неефективні проти борошнистої роси). Необхідно дотримуватися правил змішування.

Ефективним у боротьбі з патогенним грибом є застосування штамів Bacillus subtilis у суміші з суспензією 1%-вої натрієвої солі карбоксиметилцелюлози. Для підвищення ефективності захисту від фітопатогенів доцільне одночасне використання препаратів контактної і системної дії. Якщо застосовувати системні й контактні препарати разом, їх витрати можна зменшити удвічі, при цьому ефективність обробки не знижується.

Олена Безкровна, канд. біол. наук