Хвороби плодових зерняткових. Борошниста роса

Борошниста роса уражує молоді дерева і ті, що плодоносять. Особливо шкодить у розсадниках. Захворювання знижує життєву силу дерева, зменшує кількість зав’язі та якість плодів. Урожай яблук знижується на 30–50%.

Поширення

Збудником борошнистої роси є Podosphaera leucotricha (Ell. and Ev.) Salm. — сумчастий гриб родини Erysiphaceae, класу Ascomycetes, що трапляється в усіх регіонах вирощування яблук. Інші види борошнистої роси, виявлені на яблуні, не мають економічного значення.

Борошниста роса

Симптоми ураження

Інфекція зимує у бруньках, що сплять, із початком вегетації уражує молоді цьогорічні пагони та зав’язь. Міцелій оселяється на поверхні уражених органів, галузиться у тканинах і висмоктує з них соки. Пагони вкриваються сріблястим нальотом, втрачають листя і відстають у рості. За декілька тижнів збудник переходить у вторинну фазу, яка інфікує листки, зав’язь і плоди. Істотно інфіковані дерева слабшають і стають схильними до ураження іншими патогенами. У середині літа міцелій темнішає і вкривається численними плодовими тілами (аскокарпами). На противагу первинному ураженню, за якого листок заселяється під час виходу з бруньки, вторинна інфекція виникає, коли рознесені вітром спори приземляються на молоді листки, які починають розкручуватися і рости.

Вторинна інфекція з’являється спочатку на верхній поверхні листка і має вигляд хлоротичних плям. Уражені по краях листки скручуються, тріскаються чи складаються уздовж. За подальшого розвитку захворювання уражені тканини вкриваються типовим для борошнистої роси сріблясто-сірим нальотом. Колонії грибів, що складаються із міцелію і спор, мають вигляд білих повстяних латок. Уражене листя скручується, твердне, передчасно обпадає. Пагони викривлюються, уражені квітки не дають плодів.

Читайте також: Хвороби деревини

Інфіковані пуп’янки вкриваються сріблястим нальотом і розкриваються на 5–8 днів пізніше, ніж здорові. Зав’язь зморщується і не утворює плодів. Вторинна інфекція виявляється на вже сформованих квіткових бруньках, які залишаться спати до наступної весни. Ці бруньки розкриються уже інфікованими, що призведе до втрати врожаю наступного сезону. Інфекція на молодих плодах або квіткових пагонах створює іржаву сіточку, знебарвлює і спотворює стиглий плід. До того ж уражені плоди значно дрібніші за здорові.

Через ураження борошнистою росою на яблуні часто-густо оселяються колонії попелиці, які висмоктують із рослини сік, унаслідок чого листя згортається й обпадає, оголюючи дерево. На перший погляд ураження борошнистою росою і пошкодження попелицями подібні: листки складаються уздовж і обсипаються з дерева.

Життєвий цикл

Захворювання з’являється наприкінці квітня — у середині травня. Інфекційною стадією є міцелій гриба, який зимує у бруньках і наступного року стає джерелом ураження. Навесні інфіковані бруньки виходять із діапаузи, і гриб починає рости, заселяючи цьогорічні пагони і тканини молодих листків. На них з’являється сріблястий наліт міцелію, що є первинним ураженням. На міцелії утворюються конідії, спричиняючи вторинну інфекцію, що розвивається за 15–20 днів. Конідії поширюються вітром і не потребують вологи для проростання.

Конідії — це нестатеві спори, які утворюються на спеціальних коротких стеблах конідіофорах. Вони прозорі, розміром 20–38 × 12 мкм, містять добре видимі під мікроскопом тіла фіброзину, що допомагають визначити збудника. Інфіковані бічні і верхівкові бруньки стають осередками зимівлі конідій і продукують міцелій наступної весни. Уражені тканини мають меншу зимостійкість, тому інфіковані бруньки разом із збудником вимерзають.

Конідії проростають за вологості вище за 70%, яка завжди властива мікроклімату нижнього боку листка, і температури 10–25 °C. На відміну від більшості листкових грибних патогенів інфікуванню конідіями заважає зволоження листка. Наймолодші листки найбільш уразливі, з віком вони стають витривалішими.

Спочатку колонії борошнистої роси з’являються на нижньому боці листка. Конідії проростають, формуючи гіфи, які пронизують поверхню листка, а згодом сплощуються. Гіфи гриба вивільняють ензими, які руйнують клітини епідермісу і формують гаусторії. Гаусторія — це спеціалізований орган, що формується всередині живої рослинної клітини, поглинає поживні речовини і закріплює гриб.

Конідії борошнистої роси

Інкубаційний період захворювання триває 4–10 днів. Поширенню захворювання найбільше сприяє тепла погода з туманами, спека пригнічує розвиток гриба.

P. leucotricha також утворює статеві аскоспори у мішкоподібних сумках (асках), оточених плодовими тілами аскокарпами. Це тісно сполучені між собою тіла 75–96 мкм в діаметрі, мають апікальні й базальні придатки. Аскоспори мають вигляд чітко відокремлених чорних крапок на поверхні міцелію. Кожен аскокарп містить один аск із вісьмома аскоспорами еліптичної форми розміром 22–36 × 12–15 мкм. Аскокарпи формуються наприкінці сезону вегетації і є структурами, що зимують, але не можуть поширювати захворювання, адже не здатні до негайного проростання (у більш ранніх джерелах аскокарпи мали назву клейстотеції, перитеції, хазмотеції - прим.).

Борошниста роса продовжує поширюватися або вдруге інфікує тканини, започатковуючи нові колонії. Інфекційний процес повторюється, доки не залишиться доступних для ураження тканин. Ріст наприкінці сезону виявляється у раптовій активізації борошнистої роси. Вторинна інфекція також спричинює ураження бічних і верхівкових бруньок, у яких гриб зимуватиме.

Пізно влітку і рано восени усередині килимка міцелію на листках і пагонах формуються аскокарпи, що зимують. Проте статеві спори — аскоспори, які знаходяться у цих аскокарпах, рідко є життєздатними і не відіграють ролі у передачі інфекції.

Первинна інфекція у бруньках утворює конідії уже на стадії зеленого конусу. Інфіковані бруньки відкриваються пізніше, ніж здорові, підтверджуючи наявність ураженої тканини, заселеної грибом. Вторинне інфікування квіткових пагонів відбувається в інтервалі трьох тижнів до цвітіння і трьох тижнів після нього. На інфікованих пагонах не утворюються плоди або ж вони вкриті іржавою сіткою, карликові, безбарвні і спотворені.

Борошниста роса — хронічна і циклічна проблема. Високий рівень інфікування наприкінці сезону призводить до підвищення кількості інфікованих бруньок і значної кількості первинного інокулюму наступного літа, що виявиться у пригніченні формування зав’язі, зниженні або елімінації врожаю наступного сезону.

Методи боротьби з борошнистою росою

Первинне ураження можна контролювати, видаляючи джерела первинного міцелію, тобто квітки і бруньки, інфіковані цього року. Уражені пагони слід вирізувати узимку чи навесні, а за потреби навіть улітку. На жаль, таку обробку важко провести ефективно. Видаляти інфекційно активний міцелій — справа надто трудомістка й економічно невигідна. Застосування цього методу є оптимальним у молодих садах за незначного ураження.

Найбільш ефективним і доступним методом боротьби з борошнистою росою є культивування стійких сортів. За такого підходу можна зменшити кількість фунгіцидних обробок і загальну вартість застосованих ЗЗР.

Початок появи нальоту борошнистої роси

Найбільш стійкими до борошнистої роси є сорти Джонафрі, Прима та Ентерпрайз, проте їх рідко культивують. Стійкими сортами є Айдаред, Гала, Делічія, Дельбарестіваль, Катя, Квінті, Мантет, Рум’яний альпініст, Пепінка золотиста, Пінова, Слава Переможцям, Теремок, Ювілейне МІС, Ямба. Сорти Мавка, Росавка та Ровесник комплексно стійкі до парші та борошнистої роси.

Середньостійкі сорти — Голден Делішес, Катерина, Ліберті, Лігол Папіровка, Радогость, Симиренкевиць, Хоней крісп, Чемпіон.

Чутливі до борошнистої роси Айдаред, Антонівка звичайна, Аскольда, Бойкен, Джонаголд, Кальвіль донецький Мекинтош, Пепін шафранний, Ренет Ландсберзький, Ренет Симиренка, Розмарин білий. Навіть присутність у саду цих сортів потребує додаткових обробок.

Хімічний контроль

Вторинну інфекцію та ураження плодів контролюють за допомогою листкових фунгіцидів. У промислових садах це практично єдиний засіб контролю як борошнистої роси, так і решти захворювань яблуні. Фунгіциди застосовують із 7–10-денним інтервалом, починаючи від стадії зеленого конусу до кінця росту верхівкових пагонів, тобто майже до середини літа. Це потрібно для того, щоб застосування фунгіциду припало на розвиток листків у період після цвітіння й максимально забезпечило захист нових пагонів. Для високочутливих сортів потрібно до 18 обробок.

Діючі речовини, що їх застосовують для контролю борошнистої роси, включають як неорганічні (мідь, сірку), так і органічні: похідні триазолу і стробілурини (крезоксим метил). Усі ці препарати забезпечують ефективний контроль, проте для кращого ефекту їх слід чергувати, застосовуючи фунгіциди широкого спектра дії (мідь) у періоди низького ризику або для стійких сортів. Бензамідазоли також ефективні проти борошнистої роси, проте їх застосування є обмеженим через часте виникнення стійкості до парші. Мінеральні олії, віски й біологічно активні речовини Bacilllus недостатньо ефективні.

Однією з найпоширеніших помилок у контролі борошнистої роси є відсутність обробок до цвітіння. Коли P. leucotricha закінчує ріст навесні, продукується велика кількість конідій, які зумовлюють вторинні цикли. Ці нестатеві спори заражають здорові квітки і квіткові пагони, перетворюючи їх на джерело інфекції наступного року. Якщо попереднього року контролем знехтували, у сезон вегетації позбутися борошнистої роси важко. Крім того, садівники можуть проігнорувати програми обприскувань у спекотну погоду, коли збудники інших грибкових захворювань не розвиваються. Натомість збудник борошнистої роси у спеку чудово почувається і може заподіяти значної шкоди.

Читайте також: Закладання промислового саду

Дослідження показали, що скорочення інтервалів між обробками є ефективнішим, аніж підвищення концентрації фунгіцидів. Проте за 3–4-денного інтервалу між обробками витрати на використання робочої сили і пальне зводять прибуток нанівець.

Орієнтовна схема захисту

Боротьбу з борошнистою росою починають до розпускання бруньок. У фазі зеленого конуса обприскують яблуні 1%-вою бордоською рідиною, препаратами колоїдної сірки або розчином препаратів ТОП 325 (азоксістробін 200 г/ л + дифеноконазол 125 г/ л) чи Алмаз 100 (пенконазол 100 г/ л) із розрахунку 2 мл засобу на відро води. Після цвітіння дерева обробляють хлорокисом міді (40 г на відро води). Третю обробку проводять 1%-вою бордоською рідиною або розчином: 50 г мідного купоросу і 20 г рідкого мила на відро води.

Із органічних фунгіцидів слід чергувати обробки: Імпакт (флутриафол 117,5 г/ л + карбендазим, 250 г/ л к. с.), Топсін (тioфaнaт мeтил, 700 г/ кг, 70% з. п.), Коронет (трифлоксістробін, 100 г/ л, тебуконазол, 200 г/ л). Кожен препарат можна застосовувати до 3–4 разів, але бажано періодично їх міняти. Інтервал між обробками — 10–14 днів.

Боротьба з борошнистою росою ефективна лише в разі комплексного проведення декілька сезонів поспіль.

Довідково

До 1940 року борошниста роса шкодила переважно у розсадниках і неістотно — у комерційних садах. Її значення у спектрі захворювань яблуні зросло, коли препарати сірки замінили органічними фунгіцидами, спектр дії яких сконцентрований на контролі парші та іржі. Іншою проблемою боротьби з борошнистою росою полягає в тому, що збудник не потребує для свого розвитку вологи, тоді як обробками в сухий сезон нехтують, вважаючи, що грибкові хвороби рослин розвиваються лише за достатнього зволоження. Спалахи пов’язують із неправильними ранньовесняними обробками, пропущеними обробками у сухий сезон і розвитком стійкості до фунгіцидів. Хронічний ефект борошнистої роси впливає на життєву силу дерева і врожайність, значно знижує прибутки від садівництва. Успішний контроль залежить від освіченості садівника і стратегії захисту, яка поєднує використання стійких сортів, агротехніки і застосування ефективних фунгіцидів.

Олена Безкровна, канд. біол. наук