Фермерів Херсонщини закликали палити свої поля

Збирати врожай озимих на правобережжі Дніпра аграріям Херсонщини доведеться не комбайнами, а сірниками. І так буде правильно, переконаний голова обласної Асоціації фермерів Олександр Гордієнко.

Про це пише  golos.

«Частина полів у зоні бойових дій, палають уже зараз, і сотнями гектарів. Багато замінованих чи всіяних снарядами й іншими боєприпасами, які не вибухнули. Отже, самим власникам буде простіше пустити туди червоного півня, аби ці боєприпаси здетонували й на майбутнє вже не становили загрози. Це спростить і наступ українським військам — їм не доведеться на вигорілих ділянках знешкоджувати міни», — розмірковує Олександр Дмитрович.

На лівобережжі Дніпра збирання озимого ячменю та пшениці у розпалі. Але там виникає інша проблема: куди подіти збіжжя? Адже перекупники не дають за тонну продовольчого зерна більш як 60 доларів, або 2-2,1 тисячі гривень готівкою. А цього вкрай обмаль, аби принаймні окупити витрати на його вирощування.

«Ми вже підрахували, що весь виробничий цикл — від обробітку ріллі та підживлення ґрунту до винаймання комбайна для косовиці й пального для нього — загалом коштує щонайменше 15 тисяч гривень на гектар. Тим часом урожай озимих цьогоріч через посуху нижчий, і на богарі в середньому не перевищує трьох тонн пшениці з гектара. Відповідно, для відшкодування витрат тонну збіжжя треба продавати не менш як за п'ять тисяч гривень. Тобто в два з лишком раза дорожче, ніж нині пропонують посередники. Їхні ставки неприйнятні, бо глибоко збиткові для наших хліборобів, — продовжує Олександр Гордієнко. — Тож моя порада колегам така: притримати зерно у власних засіках, і поки що нікуди його не вивозити. Багато хто побоюється, що окупанти можуть його викрасти. Й справді, такі злочини непоодинокі. Але розтягують збіжжя переважно з елеваторів чи з тих складів, чиї власники евакуювалися. Красти зерно на очах його законних господарів рашисти все ж остерігаються, аби не наражатися на збройний спротив і не збурювати проти себе цілі села».

Виробники Херсонщини все ж сподіваються, що після визволення Таврії закупівельні ціни на зерно вирівняються, і це дасть їм змогу заробити. Адже на світовому ринку тонна продовольчої пшениці коштує далеко не 60, а понад 320 доларів! Та є ще міркування не тільки суто економічні, а й патріотичні. Продавати зерно з південного степу нині означає, що вивозити його будуть до росії. І тим самим зміцнюватимуть продовольчу безпеку держави-агресора, яка принесла українцям стільки горя й біди. Ніж зважуватися на такий зрадницький ґешефт, чи не краще піти на жертву й кинути у золотаву ниву сірника?