Як спланувати мінеральне живлення кукурудзи

На що слід звертати увагу в розрахунках унесення NPK і мікроелементів у вирощуванні королеви полів

Початок зими — саме час ретельно обміркувати стратегію вирощування кукурудзи та визначити, зокрема, ключові точки технології. Зокрема — звернути увагу на оптимізацію мінерального живлення посівів як важливої агрономічної та економічної складової процесу.

Основне завдання агронома у вирощуванні кукурудзи — реалізація потенціалу врожайності, зокрема завдяки захисту рослин від несприятливих погодних умов. Це вимагає від агронома знання принципів вибору відповідної ділянки та складання раціональної стратегії удобрення.

Стратегія раціонального внесення добрив передбачає забезпечення кукурудзи в необхідних елементах живлення впродовж усього вегетаційного періоду. Оптимізація застосування добрив насамперед спрямована на контроль продуктивної дії азоту. З одного боку, це пов’язано з вибором досить високої дози азотних добрив, а з іншого — з підвищенням ефективності використаного азоту.

Читайте також: Гібриди кукурудзи й сучасні технології селекції

З тим слід ураховувати широкий діапазон винесення азоту, який, залежно від конкретних умов, становить 20–33 кг діючої речовини на 1 т зерна + відповідна маса соломи. Раціональна стратегія азотного живлення кукурудзи окрім визначення дози потребує правильного вибору виду добрива й оптимального терміну його внесення. Розрахункову дозу азоту під кукурудзу рекомендується вносити дрібно, тобто 50-70% застосовувати в основне внесення до сівби (чим легший ґрунт, тим нижча доза), решта — як підживлення не пізніше фази 4–6 листків. Важливо не запізнитися з термінами азотного підживлення, бо інтенсивне засвоєння поживних речовин кукурудзою розпочинається з фази 6–8 листків і триває до кінця цвітіння.

У виборі форми азотного добрива передусім слід ураховувати кислотність ґрунту (за низького рН слід уникати добрив, що підкислюють ґрунт, наприклад сульфату амонію), а також забезпеченість ґрунту іншими основними елементами живлення. Наприклад, на бідних фосфором і калієм ґрунтах частину азоту можна внести до сівби в складі комплексних добрив.

Кукурудзу рекомендується сіяти на ділянках, що мають реакцію середовища ґрунту в діапазоні рН 5,5–7,0, бо тільки за такого рН створюються оптимальні умови для зростання та засвоєння мінеральних речовин. У кислому середовищі навіть високі дози добрив не забезпечать потреби кукурудзи у мінеральному живленні, тому що рослина не зможе ефективно засвоювати елементи з ґрунту. Крім того, у кислих ґрунтах дуже слабо розвиваються ґрунтові мікроорганізми, відповідальні за мінералізацію органічної речовини (гною, соломи, рослинних решток тощо).

Фосфор дуже важливий на ранніх фазах росту, коли він стимулює розвиток кореневої системи (хороше харчування фосфором забезпечує швидкий початковий розвиток рослин), а також фазу цвітіння. Калій, своєю чергою, важливий у період швидкого зростання до фази цвітіння включно. Роль цього елемента полягає в контролі водного й азотного режимів. За достатньої кількості калію рослини ефективніше використовують воду (підвищується стійкість до посухи), краще засвоюють і трансформують азот у врожай. Збалансоване живлення кукурудзи фосфором та калієм забезпечує хороше зав’язування та озерненість качанів, а також досить тривалий період наливання зерна, що підвищує якість урожаю. Тому раціональна стратегія харчування кукурудзи має бути спрямована на підтримання в ґрунті високого рівня біодоступних форм фосфору та калію.

До симптомів дефіциту фосфору в кукурудзи належать: уповільнений розвиток листкового апарату; в умовах дуже сильного дефіциту старіше листя набуває пурпурово-червоного і фіолетового відтінку; гальмування росту та карликовість рослин; стрілчаста форма листка — випрямлення листя; слабке зав’язування зернівок.

Своєю чергою характерними симптомами дефіциту калію є: в’янення рослин у період інтенсивної спеки; більш рання втрата (скручування листя) і пізніше відновлення тургору протягом доби; крайовий хлороз на старому листі; затримання росту рослин — явище, що зазвичай спостерігається в сухі роки; слабка озерненість верхньої частини качана.

Тому дуже бажано, щоб ґрунт до сівби кукурудзи був належним чином забезпечений фосфором і калієм.

У створенні системи мінерального живлення кукурудзи фосфором і калієм слід ураховувати всі культури сівозміни. Основою ефективного надходження цих елементів є облік розподілення рослинних решток (соломи). У зв’язку з тим, що з урожаєм виноситься більша частина засвоєного рослинами фосфору й тільки невелика частина калію, то зоставлена на полі солома після розкладання багато в чому заповнить потребу в калії у культур, які вирощують у наступній ланці сівозміни. Своєю чергою, вилучення соломи з поля автоматично підвищує потребу в калійних добривах.

У ситуації, коли солому забирають із поля, доцільно використовувати фосфорно-калійні добрива під кожну наступну культуру сівозміни. Вибір таких добрив залежить від терміну та технології їх унесення. Можна використовувати як одно-, і багатокомпонентні добрива. Однак слід мати на увазі, що кукурудза — теплолюбна культура і дуже чутлива до низьких температур, що проявляється зниженням засвоєння поживних речовин, головним чином фосфору. Тому бажано, щоб запас у ґрунті рухомого фосфору був таким великим, щоб забезпечити його високу доступність для рослин у початковій фазі розвитку й підвищити його мобілізацію надалі.

Крім того, концентрацію фосфору в ґрунтовому розчині можна збільшити, вносячи добриво локально під час сівби. Особливо хороші результати дають локальні підживлення кукурудзи багатокомпонентними добривами, які крім фосфору містять азот у вигляді амонію, тим самим підвищуючи розчинність фосфору з добрив. Як свідчать результати досліджень, локальне внесення підвищує ефективність фосфорного добрива до 30%.

Читайте також: Кукурудза: підготуватися до сівби

Ефективне азотне живлення, тобто його засвоєння з ґрунту й трансформація в урожай зерна, можливе тільки за достатньої забезпеченості кукурудзи магнієм і сіркою. Магній, окрім усього іншого, бере участь у такому фундаментальному процесі, як фотосинтез, а також відповідає за транспорт асимілятів і їх подальше перетворення (наприклад, бере участь у транспорті крохмалю із листя в зернівку). Про значення сірки свідчить хоча б той факт, що дефіцит лише 1 кг цього елемента не дозволяє рослині використати близько 10 кг азоту. Раціональне застосування магнієвих добрив покликане підвищити родючість ґрунту до середнього рівня, а внесення сірки покриває деяку частину потреби в поживних речовинах, що становлять приблизно 4–6 кг на тонну зерна + відповідну масу соломи.

Своєю чергою найважливішим і незамінним мікроелементом у вирощуванні кукурудзи є цинк. У більшості випадків для кукурудзи достатньо з мікроелементів лише підживлення цинком, бо інші мікроелементи вона візьме в потрібній кількості з ґрунту. Поготів, як уже згадувалося, кукурудза потребує високої забезпеченості фосфором, який суттєво знижує доступність цинку з ґрунту.

Цинк можна застосовувати на кукурудзі по-різному: вносити в ґрунт у складі багатокомпонентних твердих добрив, обприскувати ґрунт або рослини розчином цинку. Під час сівби та до фази 3–4 листки цинк застосовують у формі окису або сульфату, а на пізніших стадіях розвитку (8–10 листків кукурудзи) потрібне цинкове добриво у хелатній формі.

Ігор Коваленко