Мінеральне живлення кукурудзи за інтенсивної технології

«Королева полів» попоїсти навіть дуже любить. Надто, коли йдеться про інтенсивну технологію вирощування з кількома вчасними дощами. Більшість аграріїв, які вирощують цю культуру в зоні Лісостепу, орієнтуються на золоту середину, розраховуючи внесення міндобрив у діючій речовині на орієнтовні 10 т/га. Усе склалося з погодою, як минулого року, — і маємо усі 130 ц/га, а то й 150 ц/га у сухому заліку. Не дуже склалося — все одно частина добрив не пропаде. Хоча… Це далеко не очевидно, і справжнє мистецтво вирощувати кукурудзу в сучасних кліматичних умовах означає багато в чому раціональне управління мінеральним живленням цієї культури. Про нього й поговоримо.

Досвідчений агроном Володимир Скорик, який працює в різних регіонах України, впевнений, що старі підходи до внесення елементів живлення під посіви «королеви полів» поступово відходять перед очевидністю кліматичних і фінансових факторів.

Нині класичні агрономічні рекомендації щодо вирощування і, зокрема, мінерального живлення кукурудзи потребують ґрунтовного перегляду. Йдеться про те, що універсальні нормативи внесення конкретних норм макроелементів і традиційних видів добрив не завжди доцільні з погляду рентабельності вирощування цієї культури.

Окрім фінансового аспекту, слід зважати на широкий вибір гібридів з різними особливостями, а також кліматичні фактори, передусім, нестабільність опадів. Наші розрахунки мають брати до уваги не стільки очікувану врожайність, скільки рентабельність вирощування кожного гібрида за конкретних ґрунтово-кліматичних умов. Який сенс закладати норму добрив у розрахунку на 10 тонн врожаю і кілька разів проводити позакореневе живлення мікроелементами, якщо сукупність цих факторів може дати на виході лише 6 чи 7 тонн? Навпаки, слід мінімізувати й оптимізувати внесення мінеральних добрив так, щоб вийти на нормальну рентабельність навіть за такої врожайності. Вносячи необхідні норми азоту, фосфору і калію, не можна забувати про цинк, магній та сірку. Адже забезпеченість ними суттєво впливає на стійкість посівів кукурудзи і фінальну її врожайність. Тож на перший план з огляду на постійну загрозу виникнення стресових явищ виходить саме правильний вибір гібридів кукурудзи. Як з погляду характеристик їх врожайності, тривалості вегетації і стійкості, так і ціни посівного матеріалу та вартості вирощування, — вважає Володимир Скорик.

Читайте також: Кукурудза на зерно: кращі строки сівби і оптимальна густота стояння рослин для Лівобережного Лісостепу

Дійсно, до кукурудзи кожен агроном і власник бізнесу ставиться особливо. З одного боку, за сприятливих кліматичних умов і вмілого вирощування з кожного гектара можна отримати надзвичайну рентабельність, яка з надлишком перекриє аналогічний показник за іншими культурами, в тому числі гіперпопулярним сьогодні соняшником. Тому й хочеться її підживити як слід, із запасом. Та з іншого боку, завжди є побоювання передати два чи три центнери міндобрив, марно витративши кошти. Ще й які кошти, йдеться про тисячі гектарів, засіяних «королевою полів».

Якою є ефективна технологія мінерального живлення кукурудзи за інтенсивного типу вирощування? Для прикладу візьмемо відоме господарство ТОВ «Базис», що на Уманщині. Там минулого року зібрали по 140–150 ц/га врожаю. Цьому сприяли і правильний вибір гібридів, і липневі дощі, і власне технологія вирощування, важливою складовою якої було саме оптимальне мінеральне живлення.

Як основну технологію обробітку ґрунту на полях ТОВ «Базис» застосовують класичну оранку, під яку восени вносять 100–150 кг карбаміду, щоб швидше мінералізувалися пожнивні рештки культури-попередника. Адже на полі лишається до 5 тонн соломи.

Цей фактор, насправді дуже важливий, агрономи зчаста ігнорують. А дарма. Велика кількість пожнивних решток, що лишилися після культури-попередника, автоматично означає гостру потребу в азоті, щоб його нітрифікація пройшла як слід. Якщо не дати вчасно потрібної норми азоту, солома витягне його з ґрунту самотужки, причому в той період, коли сходи кукурудзи потребують азоту найгостріше. До того ж через прискорену мінералізацію пожнивних решток поступово стають доступними інші важливі елементи живлення, сприяючи активному розвитку біоти в ґрунті.

З осені ми вирівнюємо посівні площі і вносимо по 2 ц NPK — 10:26:30. Навесні вносимо також 2 ц карбаміду й 1 ц класичного NPK — 16:16:16. Після цього проводимо одне позакореневе підживлення комплексними добривами, що містять фосфор, бор, цинк і деякі інші мікроелементи. Окрім цього, щороку вносимо на поля гній, що, зрозуміло, позитивно впливає на врожайність кукурудзи, збагачуючи ґрунт мікроелементами та покращуючи його механічний склад, — наголошує керівник ТОВ «Базис» Володимир Осадчий.

Органіка під кукурудзу — це завжди чудово. Саме ця культура дає найбільшу віддачу від природного підживлення землі, й тому, якщо є бодай найменша нагода внести на поле гній, нею слід скористатися. Принаймні, використати гранульований курячий послід, який, хоч і поступається гною ВРХ, однак забезпечує суттєвий позитивний ефект у мінеральному живленні рослин. Скажімо, регулярне внесення гною на поля в нормі 30–40 т/га дає деяким господарствам змогу навіть у степовій зоні на богарі отримувати від 60 до 80 ц/га врожаю кукурудзи. Причому це там, де вважають за неабияке досягнення зібрати понад 40 ц/га.

Ще один приклад інтенсивної технології вирощування «королеви полів», причому за тих-таки мінливих кліматичних умов і нестабільного випадіння опадів. На полях компанії «ТАК-Агро», розташованих на півдні Київщини, практикують, насамперед, весняне внесення мінеральних добрив під кукурудзу. Натомість позакореневе живлення посівів з огляду на регіональні кліматичні особливості визнають недоцільним.

Я не скажу, що ми якось особливо потужно «заряджаємо» поля мінеральними добривами. Під кукурудзу ми їх вносимо в розрахунку на врожайність 10 тонн. Фактично не застосовуємо позакореневого живлення, позаяк за таких високих температур повітря, що спостерігаються останніми роками, воно просто не спрацьовує.

У нашому господарстві застосовують змішану технологію обробітку ґрунту, яка залежно від культури-попередника передбачає: або оранку на глибину 27–30 см, або ж глибоке рихлення на 45 см. Обов’язково проводимо ретельний весняний передпосівний обробіток ґрунту із закриттям вологи. Винятково навесні вносимо під кукурудзу й повний комплекс мінеральних добрив. Це 250 кг карбаміду і певна кількість фосфорно-калійних добрив, — розповідає головний агроном «ТАК-Агро» В’ячеслав Нескоромюк.

Зауважимо, що минулого сезону тут зібрали 125 ц/га кукурудзи в сухому заліку «на коло». За нормальних умов кукурудза потребує доволі високих норм макроелементів. Головною стравою цього «меню» є азот. Потреба азоту не просто велика, а ще й пролонгована, аж до доволі пізніх фаз вегетації. Потребує кукурудза і фосфору та калію. Внесення калію на більшості інших традиційних культур інколи мінімізують або ж зовсім його ігнорують. А він потрібен обов’язково, навіть на наших чорноземах, що традиційно добре забезпечені цим елементом живлення.

Однак чимало господарств, що застосовують звичайне мінеральне живлення кукурудзи з року в рік, дедалі частіше постають перед проблемою низької ефективності традиційних гранульованих добрив. Якщо говорити про таке яскраво виражене «кукурудзяне» добриво, як карбамід, то це півбіди. Його широко замінюють КАС чи безводним аміаком, та в принципі вчасно і правильно внесений карбамід свій ефект дає.

Значно гірша справа з NPK, який коштує грубих грошей і засвоюється іноді вельми неохоче. Звична річ — гранули NPK спокійнісінько лежать собі у верхньому шарі ґрунту у вересні, саме тоді, коли комбайни починають заходить в кукурудзу. Це пояснюється як банальною нестачею вологи в ґрунті, так і почасти низькою якістю власне гранульованих добрив. Сенсу в такому мінеральному живленні небагато, а от грошенята за ці добрива цілком реальні.

Протилежних — позитивних — прикладів, звісно, не бракує. Вносять люди нітроамофоску, хлорид калію, діамофос, карбамід чи сульфат амонію і мають чудову рентабельність. Однак рік на рік не випадає, як і регіон від регіону істотно відрізняється, ба навіть поле від поля…

Реальних ефективних виходів з такого становища може бути декілька. На нашу думку, об’єктивно найбільш раціональним є використання рідких мінеральних добрив, а також багатокомпонентних легкорозчинних гранульованих добрив.

Читайте також: Живлення кукурудзи: агрономічний досвід останнього десятиріччя

Минулої осені ми побували в одному з господарств, розташованих на Дніпропетровщині, де збирають дуже непогані врожаї кукурудзи, вносячи під неї переважно імпортні легкорозчинні гранули. При цьому в менших кількостях, витрачаючи на мінеральне живлення цілком зіставні кошти порівняно з класичними видами добрив. А ефективність їх істотно вища.

Можемо навести також не один приклад ефективного внесення рідких сумішей, що складаються з декількох компонентів, як під весняний обробіток ґрунту за смуговою технологією, так і під час сівби. Ця технологія детально описана в окремому матеріалі на сторінках нашого видання. Доступність для рослин елементів живлення у складі рідких добрив набагато вища порівняно з твердими, тож економіка вирощування виграє в усіх сенсах.

У міру розвитку технологій точного землеробства і здорожчання традиційних мінеральних добрив зростає увага аграріїв до мікроелементного живлення «королеви полів». Дедалі більше господарств замовляє точні розгорнуті аналізи мінерального складу ґрунту. На їх основі агрономи роблять деталізовані висновки щодо врожайності конкретних гібридів кукурудзи на тому чи іншому полі за застосування різних технологій живлення. Скажімо, доведена виняткова незамінна роль таких мікроелементів, як цинк чи марганець у формуванні врожайності кукурудзи, їх вплив на стійкість рослин до стресів. Саме тому внесення спеціалізованих комплексних добрив чи мікроелементних сумішей під час сівби зчаста може бути більш доцільним, аніж внесення додаткового центнера нітроамофоски чи карбаміду на кожен гектар поля. За звичайних умов не отримаємо очікуваної врожайності цієї культури без сірки чи магнію. До того ж їх дефіцит обов’язково проявиться якщо не цього сезону, то наступного.

Тому зростає роль позакореневих підживлень як доступного ефективного способу дати рослинам те, чого вони потребують у конкретній фазі розвитку. Можна дати додатково трішки азоту, фосфору, сірки, магнію, цинку і чого завгодно, вибираючи при цьому мікродобрива, що їх реально ефективно засвоює листкова поверхня рослин.

Утім, добрі дива, як відомо, трапляються надзвичайно рідко і, на жаль, не з нами. Тому не варто покладатися на те, що компенсуємо глибокий дефіцит елементів живлення, кілька разів попшикавши на листочки. Мусимо опиратися на конкретну потребу посівів кожного гібрида і на кожному полі, а для цього слід мати точні аналізи ґрунту. Вони недешеві, однак якщо їх робила надійна компанія, себе цілком окуповують. Особливо коли маємо змогу провадити бодай примітивне диференційоване внесення мінеральних добрив.

Ігор Павлюк