Сорти озимої пшениці вітчизняної селекції в умовах північно-східного Лісостепу України

Насіння сучасних сортів озимої пшениці має високу генетично зумовлену адаптивну спроможність, завдяки чому здатне повною мірою реалізовувати свій генетичний потенціал за чіткого дотримання технології їх вирощування. Серед основних важливих ознак нових сортів значне місце посідає їхня адаптованість до несприятливих абіотичних чинників, зокрема до змін клімату.

У зерновому балансі України озима м’яка пшениця посідає провідне місце. Її посівні площі останніми роками становлять 6–7 млн гектарів, а валові збори сягають 24–28 млн тонн. Пшениця озима становить 98% загальної площі пшениці в державі. Під урожай 2021 року в Україні посіяно 6,7 млн гектарів пшениці, що на 4,9% більше, ніж 2020 року. Очікуване виробництво — понад 27 млн тонн. Очікувана середня врожайність по Україні — 4,1 т/га. У 2020 році було посіяно 6,5 млн гектарів пшениці загалом, а зібрано 25,3 млн тонн. Загальна площа озимої пшениці в Україні становила 6,3 млн гектарів. Зібрано 24,6 млн тонн. Середня врожайність — 3,88 т/га.

Тобто, незважаючи на зміну кліматичних умов, що особливо проявляється в Лісостеповій і Степовій зонах Лівобережної України дефіцитом вологи в посівний період восени, безсніжними зимами та браком вологи в період наливання зернівки, посіви пшениці формують непоганий урожай. Таким чином, за умов достатнього технічного забезпечення, застосування добрив, засобів захисту рослин одним із вирішальних чинників отримання високих стабільних урожаїв є правильний підбір сорту.

Підвищення врожайності та поліпшення якості зерна значною мірою залежить від підбору сортів для вирощування. Своєчасна заміна старих сортів на нові додатково дає можливість виробникам виростити добрий урожай.

Особливості сучасних сортів озимої пшениці

Кількість сортів озимої пшениці, які вносять до «Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні», щороку зростає. Так, у 2014 році було зареєстровано 255 сортів пшениці, а станом на 2020 рік до реєстру внесено близько 430 сортів озимої пшениці. З тим на сьогодні спостерігається тенденція збільшення кількості сортів закордонної селекції, що становить близько 30% загальної кількості сортів озимої пшениці, тоді як виробництво вітчизняних сортів щороку зменшується.

Насіння сучасних сортів озимої пшениці має високу генетично зумовлену адаптивну спроможність, завдяки чому здатне повною мірою реалізовувати свій генетичний потенціал за чіткого дотримання технології їх вирощування. Адже генетичний потенціал сорту може бути реалізований тільки за умови, коли технологія відповідає його біологічним властивостям. Серед основних важливих ознак нових сортів озимих зернових культур значне місце посідає їхня адаптованість до несприятливих абіотичних чинників, зокрема до змін в кліматі.

Читайте також: Як здешевити технологію вирощування озимої пшениці

Сорти озимої пшениці розподіляють за ступенем інтенсивності реакції на умови середовища та елементи технології вирощування на три групи: високоінтенсивні, універсальні та напівінтенсивні.

Інтенсивні сорти мають найбільший потенціал генетичної продуктивності, проте здатні реалізувати його за умов високого рівня технології вирощування в разі забезпечення достатньої кількості добрив, макро-, мікроелементів, підбору найкращих попередників, своєчасного і якісного виконання всіх технологічних операцій. Завдяки тому, що інтенсивні сорти в більшості низькорослі або представлені карликовими формами вони є стійкими до вилягання. Хоча ці сорти найпродуктивніші, вони більш вибагливі до умов вирощування й за недотримання агротехнології чи несприятливих погодних умов знижують урожайність і якість зерна більше, ніж сорти інших типів. Генетичний потенціал продуктивності сортів цієї групи перевищує 100 ц/га, для реалізації його потрібні високий агрофон, сприятливі умови, суворе дотримання технологічного процесу, надійний захист від хвороб та шкідників. Рослини практично не вилягають. Віддача від унесення добрив у цієї групи сортів найвища. Оптимум реалізації потенціалу їх сягає 60–80%, а 20–40% — у резерві, якого буває достатньо для нарощування врожайності в найсприятливіші роки. Проте ці сорти недоцільно використовувати в умовах, де їхні можливості реалізуються лише на 30–40%. В умовах низького агрофону, поганих попередників, низького ресурсного забезпечення та в екстремальних умовах високоінтенсивні сорти можуть знижувати врожайність більшою мірою, ніж напівінтенсивні та універсальні.

Сортам універсального типу належить проміжне місце серед наведених вище відгуком на умови вирощування та формуванням потенціалу врожайності. Тобто є більш адаптивні до несприятливих умов вирощування, менш вибагливі до технологічних заходів. Добре відгукуються на підвищений агрофон живлення, проте за надмірного та наявності достатнього вологозабезпечення можуть вилягати. Основною особливістю сортів цього типу є високий (80–90 ц/га) рівень урожайності за інтенсивної технології вирощування та досить високий нижній поріг урожайності в середніх умовах господарювання, тобто на середніх і низьких агрофонах, за дещо нижчого рівня агротехнологічного процесу. Використовуючи ці сорти, хлібороби можуть одержувати високий і стабільніший урожай.

Напівінтенсивні сорти та їхня адаптивність до умов вирощування

Наступний тип — напівінтенсивні сорти. Сорти цього типу не вирізняються високим потенціалом урожайності, проте характеризуються кращою адаптивністю до умов вирощування. Вони найбільш адаптовані до несприятливих чинників зовнішнього середовища. Менш вибагливі до режиму живлення, попередників. Ефективніше реалізують агрофони середньоеродованих і бідніших ґрунтів, природні ресурси ґрунтів. Їх можна розміщати після посередніх і гірших попередників, у разі відхилення від заведеної агротехніки. За розміщення їх на високих агрофонах, по кращих попередниках, за сприятливих умов, ці сорти можуть вилягати й знижувати врожайність. Вони пластичніші щодо строків сівби, більше кущаться восени, навіть за умов пізніх строків сівби, краще регенерують навесні. Вирізняються екологічною пластичністю та забезпечують формування стабільної врожайності за роками.

Виходячи з того, що в господарствах не всі площі посіву озимих можна забезпечити високим агрофоном, підібрати добрі попередники, організувати належний агротехнологічний процес, то в кожному з них варто висівати 3–5 сортів усіх трьох типів — високоінтенсивні, універсальні та напівінтенсивні, які мають доповнювати один одного. За забезпечення відповідних умов кожен із них здатен забезпечувати високу і стабільну врожайність.

Якщо раніше набір сортів у виробництві не мав значних розбіжностей щодо вегетаційного періоду, то нині положення дещо змінилося.

У Реєстрі є сорти різних груп стиглості. Рання група представлена найменшою кількістю. Це пояснюється тим, що селекціонерам важко поєднати в одному генотипі високу продуктивність і скоростиглість. До середньоранніх можуть належати сорти, що достигають на 5–6 днів пізніше за ранньостиглі. Середньостигла група найчисельніша. У кожному господарстві варто мати сорти всіх груп стиглості. По-перше — біологічний оптимум найвищої урожайності буває лише протягом 8–10 днів після настання стиглості, а в разі перестоювання щодня втрачається до 50–100 кг зерна на гектарі. За сівби одним сортом зібрати вирощене у такі короткі терміни важко, якщо ж висівати кілька сортів, різних за строками достигання, то їх збирають мірою достигання кожного в найбільш стислі строки, і процес розтягується, створюється «так званий» збиральний конвеєр, тобто оптимізуються строки жнивного комплексу. По-друге, чинник скоростиглості в посушливих умовах інколи відіграє позитивну роль унаслідок формування врожайності в період до настання суховійних явищ і жорстких посух. І, навпаки, в окремі роки за весняно-літніх посух ранні сорти до випадання опадів уже закінчують формування зернівки, а дощі, які випадають пізніше, сприяють підвищенню продуктивності вже середньостиглих і середньопізніх сортів. Виходячи з цього, у кожному господарстві варто висівати 3–5 сортів різних груп стиглості, причому, на нашу думку, під ранньою й середньопізньою групами мають бути приблизно по 45-50% посівних площ, середньоранньою і середньостиглою — по 50–55 %.

Перевагу слід надавати сортам із високою стійкістю до посухи, вилягання та ушкодження хворобами. У господарствах на великих площах посіву доцільно вирощувати по 2–3 сорти пшениці озимої, які мають різні біолого-фізіологічні властивості та морфологічні ознаки й неоднакову реакцію на основні агроекологічні чинники.

Читайте також: Вирощування якісного зерна твердої озимої пшениці в Україні

Сорт і посівні якості насіннєвого матеріалу забезпечують 20–25% у загальному рівні підвищення врожайності. Тому варто звернути увагу на рекомендовані для вирощування сорти в конкретній агрокліматичній зоні.

Дуже важливою особливістю є морозо- і зимостійкість сорту, адже випадки загибелі озимини від вимерзання трапляються часто. Великий вплив на зимостійкість мають загальний рівень культури землеробства і цільові агротехнічні заходи. Проте визначальним чинником перезимівлі є генетична основа та біологічні властивості сорту. Придатними для вирощування в північно-східному Лісостепу вважаються сорти із середньою та вищою від середньої зимостійкістю, які витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до –18…–20 °С.

Добираючи сорти, потрібно також знати різницю між сортами щодо витривалості до посухи та суховійних явищ, бо вони по-різному реагують на цей чинник. Важливо враховувати стійкість рослин окремих сортів до вилягання, осипання, проростання зерна в колосі, весняних заморозків і похолодань тощо.

Переваги сортів вітчизняної селекції перед закордонними

Сорти озимої пшениці вітчизняної селекції мають високий потенціал. На думку низки науковців, найважливішим показником пшениці вважається зимостійкість, чим славляться, наприклад, миронівські сорти. Так, ген зимостійкості цих сортів застосовують у закордонній селекції для створення нових, які могли б добре витримувати нестабільні зими та весни. Адже не всі закордонні сорти є зимо- та морозостійкими й добре вегетують в умовах Лісостепу. Тоді як сорти вітчизняної селекції добре пристосовані до ґрунтово-кліматичних умов і системи землеробства згаданої агрокліматичної зони.

Віктор Кабанець, канд. с.-г. наук
Микола Собко, канд. с.-г. наук
Ірина Бондаренко, канд. с.-г. наук
Іван Курочка, науковий співробітник
Інститут сільського господарства Північного Сходу НААН