Оптимальне живлення сої

Соя насправді є досить вимогливою не лише до наявності у достатній кількості макро- та мікроелементів, але й часу та способу їх внесення. Достатньо сказати, що для формування однієї лише тони насіння сої необхідно близько 75–90 кг азоту, 15–20 кг фосфору, 30–40 кг калію, 8–10 кг магнію та 18–20 кг кальцію.

Обов’язковою вимогою отримання високого врожаю сої є достатнє забезпечення рослин такими мікроелементами, як бор, молібден, кобальт та інші. Вони входять до складу ферментативної системи, що забезпечує симбіоз бульбочкових бактерій із культурою. Тобто прямо сприяють покращенню спроможності фіксувати атмосферний азот. Окрім цього, обов’язковим є достатнє забезпечення посівів сої такими мезо-елементами, як сірка та магній.

Сьогодні більшість агрономів, котрі займаються вирощуванням сої, планують систему живлення цієї культури в три етапи:

√ основне внесення добрив;
√ забезпечення стартових добрив;
√ позакореневе підживлення сходів.

Підготовка до сівби будь-якої культури сьогодні повинна передбачати проведення якісного агрохімічного аналізу ґрунту. Завдяки цьому кожен виробник може оптимізувати власні витрати і досягнути бажаної (чи запланованої мінімальної) урожайності. Виходячи з результатів аналізу, ми можемо розрахувати живлення кожної культури на планову врожайність, а інколи і визначати: яку саме культуру варто вирощувати на цій земельній ділянці. Адже ми отримаємо фізико-хімічні показники ґрунту і його забезпеченість елементами живлення у доступній для рослини формі. Особливо важливо проводити агрохімічний аналіз ґрунту під час вирощування сої, оскільки за однакової урожайності з зерновими культурами вона споживає у 2–2,5 разів більше азоту, 1,5–2 рази більше фосфору та в 1,1–1,3 разів більше калію. Саме тому правильно розраховані норми внесення добрив дозволять отримати заплановану врожайність.

Читайте також: Строки й особливості сівби сої

Соя належить до сімейства бобових культур і, як ми вже згадували, завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями здатна принаймні на 60% самостійно забезпечувати свої потреби в азотному живленні. Але для цього необхідно перед сівбою провести обробку насіння сої активними расами бульбочкових бактерій.

Також ця культура потребує «стартового» внесення азоту в нормі 30–35 кг діючої речовини. Це дасть змогу забезпечити рослині стабільне азотне живлення на початкових фазах розвитку та росту. Однак у разі внесення великих норм азоту бульбочкові бактерії стають «ледачими» і перестають забезпечувати ним рослину, у зв’язку з цим необхідно буде забезпечувати її азотом протягом усього росту та розвитку, що, своєю чергою, підвищує собівартість вирощування. Тому навіть бюджетна технологія вирощування сої, як правило, передбачає припосівне внесення таких добрив, як діамофос у нормі принаймні 40–70 кг/га, аби дати сходам необхідний стартовий азотний розгін.

Соя належить до культур, які є досить чутливими до внесення фосфорних та калійних добрив. На сьогодні чимало господарств із достатнім рівнем агротехніки поступово переходять на новий рівень живлення, використовуючи більш нові і технологічні добрива. На ринку присутні багато нових видів добрив, але під час їх вибору варто звернути увагу на наступні чинники.

Це передусім доступність елементів живлення із добрив, наявність баластних і токсичних речовин (Cl, Na, глина та гіпс), технології захисту елементів живлення, технології пролонгованого вивільнення елементів живлення. Все це визначає рівень підвищення урожайності та ціни на добрива.

Як основне внесення елементів живлення сьогодні краще всього застосовувати безхлорні кількакомпонентні добрива, у яких вміст фосфору та калію поєднується із добавками мезо- та мікроелементів. Умовно кажучи, краще внести під сою половину від норми у діючій речовині, але бути певними, що усе розчиниться і буде доступним для культурних рослин у визначений час. Це дасть змогу рослинам отримувати елементи живлення з максимальним коефіцієнтом доступності впродовж усього періоду росту та розвитку. Своєю чергою, бюджетна технологія вирощування сої взагалі не передбачає жодного основного внесення добрив, лише стартове та позакореневе.

Чимало господарств на сьогодні використовують як стартові добрива під сою мікрогранульовані комплексні. Це висококонцентровані добрива для локального внесення (безпосередньо в насіннєве ложе під час сівби), до складу яких входить набір макро- (як правило, містять високу концентрацію фосфору), мікро- та мезоелементів, а також стимулятори росту. Ми вважаємо, що це оптимальний варіант (так само, як і аналогічний комплекс елементів у рідкій формі) і краще дати 20–30 кг мікрогранул під час сівби (якщо дозволяють можливості сівалки), аніж кидати півтора центнера карбаміду під передпосівний культиватор. Однак так само добре показує себе припосівне внесення амофосу, діамофосу та сульфату амонію в обмежених нормах.

Ясна річ, посівний матеріал сої повинен бути оброблений якісним інокулянтом та за можливості мікроелементною сумішшю, що містить бор та молібден.

Що ж стосується системи листових підживлень, то їх зазвичай планують у три-чотири етапи внесення. Принаймні у два внесення, до складу яких обов’язково має входити такий архіважливий для сої елемент, як бор.

Читайте також: Інтегрований захист сої

Перше здійснюють у фазі 2–3 трійчатих листків. На цьому етапі вегетації рослина є досить чутливою до внесення фосфорних добрив (низькі температури погіршують споживання кореневою системою фосфору, при цьому остання є слаборозвиненою). Також у фазі 2–3 трійчатих листків важливим є внесення молібдену, котрий стимулює розвиток бульбочкових бактері. Вже згадуваний нами не­одноразово бор покращуватиме якість опилення нижнього ярусу квіток та пом’якшуватиме вплив стресових явищ на сходи, передусім посухи. Ця культура також досить гарно реагує на внесення антистресантів та стимуляторів росту.

Друге листове підживлення провадиться у фазі бутонізації (середній ярус цвітіння). Основними елементами, необхідними для рослини у цей період, є бор та молібден, які сприятимуть покращенню цвітіння та опилення. Також досить важливо за відсутності проведення листової діагностики на забезпеченість рослин елементами живлення додати комплексне добриво із сумішшю мікро­елементів для запобігання виникненню можливого дефіциту елементів живлення.

І нарешті, третє позакореневе підживлення сої здійснюється у фазі масового цвітіння рослин (верхній ярус цвітіння). У цей період додатково вноситься бор із молібденом та комплексне добриво з мікроелементами. Перші двоє потрібні для покращення процесу цвітіння, а комплексне добриво з мікроелементами — для зменшення відсотку абортації зав’язі.

Ігор Павлюк