Технологія вирощування люцерни

Люцерна — це високоврожайна і, що головне, стійка до погодних умов культура. А ще — найдешевший корм і багате джерело амінокислотного складу, протеїну та каротину.

У листі люцерни містяться ксантофіл, мікроелементи, вітаміни, екстрактивні речовини, такі як: сахароза, фруктоза, глюкоза, крохмаль — приблизно 10–12%. Особливо ціниться білок люцерни, його найбільше в листі, квітках і бутонах, а у стеблі — найменше.

За температури 5–6 °C насіння люцерни починає проростати. Ця кормова культура є холодостійкою, з появою сходів вона може витримати заморозки до –5–6 °C, доросла рослина — до — 25 °C.

Через 14–20 днів після появи сходів вегетативна маса люцерни значно виростає. Після двох місяців вегетації коренева система заглиблюється приблизно на 90–100 см.

Люцерна посівна розвиває­ться за ярим типом. Якщо є сприятливе поєднання температури і світла, достатня кількість води і поживних речовин, рослина проходить фази гілкування, бутонізації, цвітіння, плодоношення і достигання насіння. Ця властивість дає змогу одержувати в рік її висівання повноцінний урожай зеленої маси, а в південних і південно-східних областях — і насіння.

Рекомендовані терміни останнього скошування люцерни за зонами

Після скошування рослини відростають переважно за рахунок гілкових бруньок нижнього ярусу, які до підкошування перебували в стані спокою, а також із бруньок зони кущення. Другий і наступні покоси збирають через 30–35 днів, а на півдні на 5 днів раніше. Останній покіс необхідно провести не пізніш як за 25–30 днів до закінчення вегетації. За цей час молоді пагони встигають накопичити достатню кількість пластичних речовин, інакше можлива масова загибель рослин взимку. Якщо ігнорувати цей фактор, то можна втратити 200–350 тис. га (1000–1400 тис. т, або 12–19%) їх посівів. Практично всі ґрунтово-кліматичні умови України сприятливі для вирощування люцерни.

Використовують її на сіно, зелений корм і випас худоби. Це є цінний поживний корм, особливо для свиней, великої рогатої худоби і дійних корів. Згодовуючи люцерну тваринам із чотирикамерним шлунком, треба мати на увазі, що її, як і інші високобілкові корми, необхідно давати разом зі злаковими травами або збалансувати раціон іншим вуглеводним високоенергетичним кормом.

Слід враховувати і те, що за певних умов люцерна може викликати захворювання тварин, запобігти яким можна, висіваючи її з багаторічними злаковими травами в співвідношенні 1:1 в урожаї. Селекціонери в усьому світі працюють над створенням сортів люцерни, які не призводять до хвороб.

Вона примхлива до попередніх культур. Найкраще сіяти її після зернобобових або просапних. Сама люцерна є добрим попередником для багатьох сільськогосподарських рослин. Вона гарно росте на чорноземах, бурих, темно-сірих лісових ґрунтах. Малопридатні для неї торф’яники, не поліпшені солончаки й солонці, глинисті, кислі, болотні ґрунти з високим рівнем ґрунтових вод та низьким рівнем аерації, що негативно впливає на ріст коренів. Люцерна не витримує підтоплення ґрунту в період активного росту.

Читайте також: Як отримати силос високої якості

Щоб забезпечити збереження сходів, наступні добрі зростання і високі врожаї люцерни, важливо розміщувати її посіви на полях, добре очищених від бур’янів.

У рік посіву перший полив проводять тоді, коли сходи виростуть до 15 см у висоту, але полив не повинен бути надмірним. Другий під час появи бутонів проводять приблизно в другій третині червня. Наступний полив після першого покосу у вересні місяці. Добути вологу і поживні речовини з ґрунту рослині неважко, тому зелена маса відростає і в посушливих умовах. Люцерні цілком достатньо опадів, що випадають, а надмірний полив може призвести до рідкісного проростання і слабкого укосу. Якщо на ділянці є неглибокі ґрунтові води, полив зменшують.

Як корм для тварин її скошують кілька разів. Два-три укоси — найкращий метод: щоразу трава втрачає корисні властивості. Перший раз скошувати краще за появи суцвіть, другий уже під час цвітіння. За дворазового скошування під час бутонізації поживних речовин і корисних елементів (каротину, протеїну) набагато більше, ніж під час косовиці до формування бутонів. Третій покіс варто провести в кінці літа (серпні). Пізніше скошувати не рекомендує­ться, оскільки трава не встигне відновити необхідний мінімум поживних запасів для зимівлі.

Надто низька висота укосу затримає нове зростання трави, при цьому зменшиться кількість бруньок. Щоб уникнути таких втрат, зріз повинен бути на рівні 7–8 см.

Високі врожаї люцерни, як і інших культур, забезпечують інтенсивна технологія вирощування та дотримання агротехнічних заходів. Рослини люцерни самі накопичують у ґрунті велику кількість біологічного азоту, тому здебільшого азотні добрива під неї не вносять. Лише в початковий період росту, коли бактерії на коренях рослин ще слаборозвинуті.

На кормові цілі люцерну рекомендовано висівати у нормі 16–18 кг/га (8–9 млн схожих насінин/1 га). Застосовують звичайний рядковий спосіб сівби. Глибина загортання насіння залежить від механічного складу ґрунту: на важких його загортають на глибину 1–2 см, на середньо суглинкових — на 2–3 см. У будь-якому разі для одержання дружніх сходів насіння має потрапляти обов’язково у вологий шар ґрунту, але потрібно пам’ятати, що за занадто глибокого загортання паростки гинуть ще до виходу на поверхню ґрунту, а за мілкого — погано вкорінюються унаслідок швидкого висихання верхнього шару землі. Термін висівання люцерни — весна-початок літа, але не пізніше другої декади серпня. Через значну твердість її насіння перед висівом скарифікують, тобто механічно травмують тверду оболонку.

Дотримання технології вирощування люцерни:

• високоякісний передпосівний обробіток ґрунту з урахуванням його вологості й стану;
• оптимальні строки сівби;
• способи сівби:
• у вологий ґрунт;
• кондиційне насінням із високою енергією проростання
• загортання на відповідну глибину.
• післяпосівне коткування.
• створення сприятливих умов для росту й розвитку рослин у післясходовий період.

Щоб отримати більше вітамінного корму, люцерну доцільно скошувати у фазі бутонізації, а на силос і сінаж — до початку масового цвітіння. Для підвищення продуктивної довговічності її скошують у різні строки, розбиваючи поле на чотири-п’ять ділянок. Першу косять не пізніше фази початку бутонізації, останню у період масового цвітіння. Для успішної перезимівлі та високої продуктивності травостою впродовж наступних років має значення час скошування восени.

Ольга Власова, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН