Унесення твердих органічних добрив під озиму пшеницю: практичні рекомендації
- Деталі
- Озимі
- 1785
Дедалі більше вітчизняних агровиробників починають переглядати своє ставлення до тваринницької галузі. Якщо ще років 5 тому здавалося, що корів в Україні можна буде побачити хіба що на виставці, ситуація поступово змінюється на краще. Рентабельність у 20–30% уже не здається мізерною, бо різко знизилася рентабельність рослинництва. Разом із тим приходить усвідомлення того, що без органічних добрив годі вести мову про підвищення врожайності сільгоспкультур.
Таке твердження безпосередньо стосується озимої пшениці як основи економіки господарств, розташованих у посушливих регіонах. Тогорічна посуха болісно вдарила саме по озимих культурах, посіви яких навесні були сильно проріджені чи взагалі загинули. Цієї осені становище з вологою не набагато краще, ніж торік. Відповідно, це зумовлює зниження витрат на мінеральне живлення рослин і нові підходи до роботи з ґрунтом. Своєю чергою внесення органічних добрив і, передусім, гною ВРХ дає змогу істотно підвищити доступність для рослин основних елементів живлення, збагатити ґрунт мікроелементами й підвищити його вологоутримувальну здатність.
Застосування гною ВРХ під вирощування озимої пшениці — технологія, м’яко кажучи, не нова. Її успішно застосовували ще наші далекі предки, які обробляли землю з дерев’яними сохою та ралом. Широко практикувалася вона і за колгоспних часів. Мірою закриття тваринницьких комплексів унесення твердої органіки стало розглядатися як виняток, а сам гній нині перебуває у статусі супердефіциту. Як іноді емоційно висловлюються деякі аграрії: це не гній, це — справжнє «золото» для наших полів. До того ж озима пшениця саме відмінно реагує на органічні добрива. Прибавка врожайності в такому разі може сягати 20% і більше.
Читайте також: Сорти твердої озимої пшениці
І це «золото» потрібно зуміти не лише добути, зберігаючи чи розвиваючи в господарстві тваринництво, а й зуміти правильно використати. По-хорошому на кожен гектар поля треба внести не менше як 40 т перегною раз на 4–5 років, аби досягти потрібного ефекту. Якщо ми говоримо про внесення органіки власне під озиму пшеницю, то маємо враховувати, що від моменту внесення до сівби проходить від 30 до 60 днів, якщо попередником була культура з ранніми строками збирання. Тому слід ураховувати, що недостатньо перепрілий гній, та ще й за відсутності вологи, спроможний серйозно пригнічувати сходи пшениці.
Відповідно, якщо вести мову про внесення твердих органічних добрив під посіви озимої пшениці, то найкраще дотримуватися однієї з двох основних стратегій, наведених нижче.
Перша передбачає внесення гною ВРХ восени під яру культуру-попередник. Протягом 5–6 місяців органіка чудово перепріє у ґрунті, стане цілковито безпечною для культурних рослин, а вже на період сівби озимої пшениці почне повноцінно віддавати поживні речовини у ґрунт.
Ще кращий варіант — внести потужну норму органіки на поля, які під паром. В такому разі можна буде не просто істотно поліпшити мінеральний склад ґрунту, а й механічно вичесати більшість пророслого насіння бур’янів і додатково накопичити вологу завдяки покращенню механічних властивостей ґрунту. Саме на пшениці, посіяній по пару з органічними добривами, можна ставити рекорди врожайності та максимально інтенсифікувати технологію.
Друга стратегія внесення — безпосередньо під цьогорічний висів озимої пшениці передбачає якомога більш раннє розкидання і приорювання повністю перепрілого перегною. Надзвичайно важливим є додавання до органіки довгограйного добрива, що має лужну реакцію. Оптимальний варіант — фосфоритне борошно, яке випускається в Україні й має помірну вартість. До його складу входять кальцій, фосфор, сірка та магній. Така комбінація дасть змогу зробити органіку цілковито безпечною для кореневої системи рослин й істотно поліпшити мінеральний склад ґрунту.
Однак додавати фосфоритне борошно до перегною потрібно принаймні за пів року — рік до внесення, бо в складі таких добрив елементи живлення стають доступними для рослин через тривалий час після внесення. Також потрібно враховувати, що їх ефективність буде високою тільки на кислих ґрунтах, натомість на ґрунтах із лужною реакцією вона прямуватиме до нуля.
Ми все ж таки радимо зупинити свій вибір на першій стратегії та вносити органіку під озиму пшеницю заздалегідь — під пари чи яру культуру-попередник. Гній починає віддавати елементи живлення дуже повільно, й особливого сенсу кидати його за місяць-два під сівбу озимої пшениці немає.
Доволі поширеною помилкою, що випливає з обмеженості технічного арсеналу переважної більшості вітчизняних господарств, є істотна затримка із заорюванням перегною в ґрунт і нерівномірність його розподілення по полю. Типова картина: край поля нагромаджуються величезні купи гною, біля яких сновигає фронтальний навантажувач, що викладає ковшем однакові купки на певній відстані одна від одної.
Річ у тім, що агротехнологія внесення твердих органічних добрив передбачає чітке правило: якомога швидше приорювання розкиданої маси — буквально за кілька годин. Адже інакше стрімко втрачатиметься доступний для рослин азот, що міститься в гної. Якщо він полежить принаймні 3–4 дні, то це може спричинити втрати до 40% азоту.
Поряд із тим усі ці купки під час обробітку ґрунту так і лишаться на тому місці, де вони були викинуті. Тобто на сусідні ділянки поля потрапить дуже мало органіки, натомість на місці купок концентрація її буде надзвичайно високою, що може призвести до певних проблем.
Читайте також: Сорти м’якої пшениці для Степу
Тому вельми бажано придбати спеціальний причіпний розкидач твердих добрив, який якісно подрібнює органічну масу та рівномірно розкидає її по всій поверхні поля на кшталт гранульованих добрив. Відразу після цього в поле потрібно запускати ґрунтообробний агрегат. В такому разі ефективність внесення гною у ґрунт буде найвищою.
Якщо говорити про розвиток сільського господарства в Україні протягом наступних 10–15 років і взяти до уваги нинішні негативні кліматичні тенденції, ми побачимо, що застосування органічних добрив є одним із небагатьох реальних способів поліпшити ситуацію. Ми надто довго захоплювалися на перший погляд аргументованими і дієвими технологіями тільки хімічного мінерального живлення, залишаючи поза увагою природну родючість ґрунтів. Нині це вилазить боком і не лише на Півдні. Якщо скорочення площ під соняшником у степових регіонах тамтешні виробники ще якось переживуть, то різке зниження рентабельності озимих зернових, яке нині спостерігається, матиме, без перебільшення, катастрофічний ефект. Йому значною мірою можна запобігти, повернувшись до системи парів, урізноманітнення сівозміни за рахунок тваринництва та внесення органічних добрив.
Ігор Коваленко