Азотні добрива для пшениці

Ефективність азотних добрив у системі ранньовесняних підживлень залежить від строків і способів їх унесення. Дія азоту в ті чи інші фази росту й розвитку рослин озимої пшениці абсолютно різна.

Варто пам’ятати, що чим раніше проводять ранньовесняне підживлення, тим більше воно впливає на підвищення врожайності, а чим пізніше — поліпшення якісних показників зерна.

Надзвичайно важливе значення має норма використання азотних добрив. Існує кілька підходів щодо її визначення. Найширше використовується норма, вказана в рекомендаціях науково-дослідних установ. З тим вона встановлюється на основі проведених польових досліджень. Головний недолік полягає в тому, що рекомендовані норми не враховують рівень родючості ґрунту та вміст основних елементів живлення в ґрунтових відмінах і є середньозваженою величиною. В одних випадках ця норма може буде завищеною, а в інших, навпаки, недостатньою.

Другий метод базується на визначенні вмісту доступного азоту в ґрунті та розрахунок його потреби на запрограмовану врожайність. Його головна перевага в тому, що розрахована норма внесення азоту буде віддзеркаленням реального стану родючості того чи іншого поля. Але з тим абсолютно не враховується стан розвитку рослин озимої пшениці на початку ранньовесняного періоду та фітоценотичні зміни в посівах озимини впродовж весняно-літнього періоду.

Читайте також: Азотне підживлення ячменю озимого

Для ефективного використання азотних добрив у ранньовесняних підживленнях й отримання найбільшої їх окупності ми пропонуємо інший підхід до визначення доз і строків унесення. Суть у тому, що норма внесення азотних добрив розраховується за показниками винесення азоту однією тонною зерна та відповідною кількістю побічної продукції з урахуванням його запасів у ґрунті й головне — стану розвитку рослин озимих зернових культур у ранньовесняний період. Результати наукових досліджень свідчать, що отримати однакову врожайність посівів зі щільністю стеблостою 1100–1300 і 350–500 стебел неможливо. Тому фізіологічні потреби таких посівів в азотному живленні різні. Внесення однієї й тієї самої норми азоту для перших посівів може бути недостатньою, а для інших — економічно невиправданою.

Стан розвитку рослин і запаси азоту в ґрунті того чи іншого поля складають основу для визначення строків, способів і послідовності проведення підживлення різних полів. Ці чинники звичайно залежатимуть від строку відновлення вегетації. Насамперед необхідно підживлювати ті посіви, які найбільшою мірою потребують додаткового азотного живлення. Посіви, що добре або ж середньо забезпечені азотом і мають добрий стан свого розвитку, доцільно підживлювати пізніше. Тому в таких посівах потрібно стимулювати не процеси кущіння, а збільшення продуктивності колоса.

З урахуванням методологічних підходів підживлення як одного з основних агротехнічних заходів весняного догляду за посівами озимої пшениці вибудовується така система застосування азотних добрив.

За раннього відновлення вегетації зріджені, слабко та середньо розвинуті посіви потрібно підживити якомога раніше навісними розкидачами дозою азоту 20–30 кг діючої речовини на 1 га, що буде стимулювати додаткове весняне кущіння та підвищення загальної щільності стеблостою; розвинуті та перерослі посіви підживити N_35–45 прикореневим способом (сівалками) наприкінці фази весняного кущіння.

Надалі за сприятливих умов вологозабезпечення ефективне додаткове прикореневе підживлення посівів. Норма внесення азоту залежатиме від результатів проведеної рослинної та ґрунтової діагностики.

Кожен рік, навіть за сприятливих умов росту й розвитку рослин пшениці озимої, тією чи іншою мірою постає питання: як бути зі зрідженими, ослабленими, слаборозвинутими посівами озимини.

Дія весняно-літніх підживлень азотом на репродукційний процес рослин озимої пшениці

Питання підсіву чи пересіву має вирішуватись з урахуванням низки чинників, але першочерговим критерієм для окремо взятого сільськогосподарського підприємства має бути мінімальна врожайність, яка є економічно виправданою.

На основі результатів досліджень і практичного досвіду рекомендується виважений підхід до підсіву чи пересіву озимих залежно від зрідженості та розвитку посівів, часу відновлення вегетації й інших чинників. Як свідчать дослідження, посіви з густотою рослин 250–300 шт./м², які знаходяться на початку фази кущіння, забезпечують вищу врожайність, ніж підсіяні чи пересіяні ярими ранніми зерновими культурами.

Якщо на 1 м² лишилося менше як 150 розкущених або 200–250 нерозкущених рослин, такі площі доцільно пересіяти. Ремонту підлягають посіви з густотою 150–200 розкущених або 250–300 нерівномірно розміщених по полю нерозкущених рослин. Зазвичай підсівають ярими ранньостиглими сортами пшениці або ячменю. Посіви підсівають тільки за пізнього відновлення вегетації, коли процеси весняного кущіння й росту озимих будуть пригнічені. Його здійснюють якомога раніше за фізичної стиглості ґрунту. Запізнення з проведенням підсіву веде до різкого зниження ефективності цього агрозаходу.

Читайте також: Фунгіцидний захист: як «зробити різницю»

Надто зріджені посіви на фоні стрімкого підвищення температурного режиму повітря та значних втрат вологи з верхніх шарів ґрунту — пересівають кукурудзою, соєю, гречкою або іншими ярими культурами.

Повний пересів площ озимини — це останній крок, який може бути прийнятний не лише спираючись на вище наведені рекомендації, а й з урахуванням організаційних чинників. Звичайно, що організаційні умови більшою мірою є сприятливими для сільськогосподарських підприємств зі значними площами посіву озимих і ярих зернових культур. Повне пересівання має відбутися після завершення сівби ранніх ярих культур. За такого підходу в цих підприємствах з’являється ще певний час, щоб справді переконатися в правильності ухваленого рішення.

Назар Умрихін, канд. с.-г. наук, завідувач науково-технологічного відділу рослинництва ІСГС НААН, експерт-дорадник з питань рослинництва
Микола Мостіпан, канд. біол. наук, завідувач кафедри загального землеробства ЦНТУ, професор, дорадник з питань рослинництва та технологій вирощування сільськогосподарських культур
Олег Гайденко, канд. техн. наук, вчений секретар, завідувач відділу маркетингу та наукового забезпечення трансферу інновацій ІСГС НААН, ст. наук. співроб., дорадник з питань механізації сільського господарства та економіки сільськогосподарського виробництва