Світова практика вирощування зернобобових культур

Головним аргументом, що характеризує необхідність збільшення посівів гороху, є його цінність як найкращого попередника для зернових культур, особливо для одержання високої якості зерна пшениці. Така практика інтенсивно впроваджується в останні роки в США та Канаді

Популярність зернобобових
культур у світі

Головні зернобобові культури — горох, нут, сочевиця, вігна — були одомашнені в глибокій давнині (приблизно 10 тис. років тому) в зоні так званого «Родючого пів місяця» — старовинний Левант, Межиріччя та Єгипет, де зародилось первісне землеробство. Його ще називають «колискою цивілізації». Нині це територія Кіпру, Лівану, Ізраїлю, Сирії, Іраку, південно-східної Туреччини, південно-західного Ірану та північно-західної Йорданії. Він є центром походження восьми основних культур, зокрема пшениці, ячменю, льону та названих вище зернобобових. У ІV–I тисячолітті до н. е. тут проживало більше як 10% населення нашої планети, що становило приблизно 120 млн людей. Цей регіон характеризувався родючими ґрунтами й періодичною наявністю посушливих періодів.

Ріки Тигр і Євфрат відіграли важливу роль у розвитку цивілізації цього регіону. Наявність високих гір, долин і боліт дала можливість виживання великої різноманітності дикорослих рослин, які слугували цінним матеріалом для одомашнення. Одними з перших для штучного добору поряд із пшеницею виявились зернобобові. Значна різноманітність кліматичних умов позитивно стимулювала еволюцію рослин, зокрема й за адаптивними змінами. Тому на цих землях і сьогодні виявляють диких предків багатьох видів сільськогосподарських рослин, які являють цінність для селекційних робіт. Зокрема, це стосується стійкості проти збудників хвороб, шкідників, високих температур і посух. Зернобобові, особливо нут і сочевиця, якраз і належать до групи посухостійких, їх вирощують, як правило, там, де інші культури не дають економічно обґрунтованої врожайності.

Ураховуючи комплекс позитивних ознак, посівні площі та валові збори зернобобових у світі постійно зростають (табл.). Поступово збільшується також їх урожайність.

Таблиця. Посівні площі та врожайність зернобобових культур у світі

З наведених даних видно, що суттєве зростання виробництва цієї групи культур розпочалося тільки на початку ХХІ сторіччя. Якщо у 2001 році під ними на нашій планеті було 67,64 млн гектарів, то вже у 2011 році їх площа перевищила 79 млн, тобто за 10 років збільшилась на 17,7%. А валовий збір за цей період збільшився майже на 14 млн тонн. У наступні десятиріччя ця тенденція збереглася, і тільки у 2019 році окреслився певний спад виробництва, що зумовлено змінами на експортному ринку. Отже, у 2001–2020 рр. посівні площі зернобобових культур збільшились майже на 25 млн гектарів, а виробництво товарного насіння — на 34 млн тонн. Валовий збір у 2016–2020 рр. подвоївся, як порівняти з 1981 роком. Відповідно до розробленої ФАО програми, до 2029 року виробництво зернобобових культур буде розвиватися пришвидшеними темпами. Так, у 2029 році їх валовий збір досягне 102,64 млн тонн. З розрахунку на одну людину у 2029 році буде вирощено 8,2 кг насіння — проти 7,7 кг у 2017–2020 рр. Особливе збільшення прогнозується у таких країнах, як Аргентина, Перу, ЄС, Індія, Казахстан, Німеччина, Таїланд.

Зміна посівних площ залежить від ціни на зернобобові культури

Найвищі темпи приросту посівів у світовому масштабі в останні десятиріччя спостерігали у таких культур, як квасоля, вігна, сочевиця. Але у 2020 році виробництво нуту й сочевиці різко скоротилось через зменшення площ в Австралії, Індії та росії. Головна причина зміни тенденції від нарощування продукції до її зниження полягає в суттєвому падінні цін на світовому ринку. У 2017–2018 рр. спостерігався «нутовий бум», коли ціна на якісне його товарне насіння досягала 1000 дол./т. Така ситуація була зумовлена об’ємними закупівлями низки країн, особливо Індії й Таїланду, які є найбільшими імпортерами зернобобових у світі. Значне зменшення закупок із метою самозабезпечення низкою країн привело у 2018 році до падіння цін на світовому ринку, а у 2019-му — до зниження посівних площ. Безумовно, що в наступні роки відновиться тенденція до збільшення виробництва цієї групи культур — триває збільшення населення, особливо в африканських країнах, які закупляють значну частину цієї продукції на світовому ринку. Одночасно зростає чисельність вегетаріанців і веганів, білкові потреби яких забезпечуються, в основному зернобобовими культурами. В Україні головною зернобобовою культурою крім сої є горох. У кінці минулого сторіччя його посіви досягали майже 1,5 млн гектарів, але потім різко впали. У наступний період сталося коливання посівних площ, величина яких залежала від ціни та рівня врожайності.

Така ситуація привела до порушення сівозмін, деградації в багатьох регіонах ґрунтів і різкого зниження в них органічних речовин, недобору продукції інших сільськогосподарських культур через невідповідні попередники. Слід зазначити, що в цей період площі гороху в основних країнах — експортерах зернових культур суттєво зросли. Так, у Канаді у 2000 році вони становили 1220 тис. гектарів, а у 2018 році — 1711 тис., у США — 71,2 і 425,7 тис. гектарів. Слід зазначити, що врожайність гороху в нашій країні перебуває на рівні зазначених вище країн. Наприклад, середній урожай за 2017–2019 рр. у США — 20,3 ц/га, в Канаді — 25,3. А в Україні цей показник досяг 22,4 ц/га. Головним аргументом, що характеризує необхідність збільшення посівів гороху, є його цінність як найкращого попередника для зернових культур, особливо для одержання високої якості зерна пшениці. Таку практику інтенсивно впроваджують в останні роки в США та Канаді. У наші дні тут здійснюється великомасштабна заміна парових попередників на посіви зернобобових культур, головним чином на горох, нут і сочевицю. Такий перехід не погіршує врожайності наступних у сівозміні культур, збільшує валовий збір продукції внаслідок ліквідації парового поля, сприяє покращенню якості ґрунтів, стабілізує врожайність за роками.

Читайте також: Азотне живлення гороху та сої

Важливо зазначити, що цей процес проходить у регіонах, які за кліматичними умовами дуже подібні до Степової зони України. У Канаді — це провінції Саскачеван й Альберта, де кількість опадів становить 350–400 мм. У США заміна чистих парів на горох різко посилилась за останнє десятиріччя в посушливому регіоні, так званому пшеничному поясі (Великі рівнини), з опадами на рівні 320–400 мм. Це штати Канзас, Оклахома, Небраска, Колорадо й інші.

Як зазначалося раніше, кліматичні умови України є сприятливими для одержання економічно обґрунтованого врожаю гороху. Крім того, потрібно враховувати потенціальну прибавку врожаю наступної культури в сівозміні внаслідок відмінного попередника. Американські вчені у тривалих дослідженнях чітко доказали, що врожайність озимої пшениці після гороху зростає на 12%, як порівняти з іншими попередниками, зокрема, й соєю. Таке поєднання культур дає синергічний ефект, що виникає як наслідок ефективнішого використання вологи, покращеної мікробіологічної біоти ґрунту та продуктів її життєдіяльності, які стимулюють ріст рослин. Важливо зазначити, що така реакція проявляється в посиленому вигляді за дії посухи. Таким чином, ланка сівозміни «горох — озима пшениця» може слугувати основою ефективної сівозміни в посушливих регіонах.

Розширення посівних площ
під горох в Україні

В Україні існують усі потрібні складники для розширення посівів гороху. У державному реєстрі рослин України записано 47 сортів, із яких 22 вивели науково-дослідні установи нашої країни. Результати сортовипробувальних станцій та колективних і фермерських господарств свідчать, що за оптимальних умов вирощування врожайність нових сортів досягає 50 ц/га. Вони характеризуються високою стійкістю проти вилягання та хвороб, придатні для прямого комбайнування. Найбільший вклад у створення сортів такого типу внесли Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр’єва, Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення. Оскільки значні площі культури розміщено в Степовій зоні, то для неї ми вивели посухостійкі середньорослого типу сорти, висота рослин яких становить 80–85 см. Низку стійких проти вилягання та хвороб сортів створили в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва.

В останні роки започатковано новий інноваційний напрям вирощування гороху — підзимова сівба. Наші 4-річні дослідження у центральній зоні Одеської області свідчать про значну перспективу в нарощуванні посівів такого типу. Характерною особливістю останнього десятиріччя є значна нестабільність урожайності за роками майже всіх сільськогосподарських культур, зокрема й гороху. Так, за останні п’ять років середня урожайність культури в нашій країні коливалась у межах 18,2–31,3 ц/га. Таку мінливість зумовлено двома головними чинниками — наявністю вологи в ґрунті й температурою повітря в період вегетації. А в зоні Степу варіабельність урожайності визначається ще більшими параметрами. Проведені в Харківському національному аграрному університеті ім. В. В. Докучаєва дослідження протягом 1996–2015 рр. виявили, що в короткоротаційних сівозмінах урожайність пшениці озимої, розміщеної в сівозміні після гороху, сочевиці та вико-вівсяної сумішки, наближалась до такої, як і після чистого пару.

Перспективна технологія

Поліпшити водний і тепловий режими можливо осінньою сівбою, що дозволяє ефективно використати зимово-весняні запаси вологи для формування більшої врожайності. Наші польові дослідження зі сербським сортом Мороз і французькими Ендуро та Баллтрап показали, що така технологія має низку переваг. По-перше, рослини краще використовують зимово-весняні запаси вологи. По-друге, вони уникають негативної дії високих температур у травні — на початку червня. У результаті цього формується стабільніша за роками врожайність. Крім того, наявність сходів ранньою весною захищає ґрунт від вітрової та водної ерозії.

Важливо зазначити, що глобальне потепління, що особливо чітко проявляється у Степовій зоні України, сприяє впровадженню цієї технології вирощування гороху. Зими в останнє десятиріччя стали м’якшими, а весна наступає раніше. Оскільки прогнози свідчать про те, що така тенденція зберігатиметься, то новий метод культивування гороху має значну перспективу. Суттєве позитивне значення має те, що дозрівання підзимових посівів відбувається на 15–20 днів раніше проти весняної сівби, що дозволяє нагромадити більше вологи для наступної в сівозміні культури, як правило, пшениці озимої. Висівати рекомендуємо 15–20 жовтня, тобто після закінчення сівби озимих зернових культур.

У день сівби насіння потрібно обробити інокулянтом, виготовленим на основі високоефективного штаму Rhizobium leguminosarum. Таким чином, відпадає потреба у внесенні значної кількості мінеральних азотних добрив. Перед інокуляцією насіння протруюють. Період між протруєнням й інокуляцією має становити 12–14 днів. Як правило, одночасно із сівбою застосовують фосфорно-калійні добрива.

Осіння сівба впродовж жовтня дозволяє провести її якісніше, чим висівати весною у вологий ґрунт. Особливо значні переваги ця технологія має за прямої сівби в стерню після збирання зернових колосових культур.

У Китаї уже нині в субтропічній зоні вирощують в основному сорти за підзимового висівання. Для нової технології до державного реєстру України занесено сорт сербської селекції АС Мороз. Наші дослідження свідчать, що добрі результати можливо одержати також за висівання французьких сортів Ендуро та Баллтрап. Особливістю сортів осінніх строків сівби є здатність до базального галуження.

Якщо головне стебло з певної причини пошкоджено (низька температура, шкідники, механічне травмування), то в нього існує можливість сформувати додатково одну або дві повноцінні бокові гілки. Особливо це має важливе значення, якщо будуть зріджені посіви. В об’ємному дослідженні китайських учених 672 колекційних зразки дослідили в трьох зонах упродовж трьох вегетаційних періодів. У результаті ідентифікували 16 генотипів, які виявились найбільш адаптивними до умов зон дослідження і у 2015–2016 рр. витримали температуру –18 °С. Їх генетичний аналіз із використанням 267 поліморфних маркерів показав значний рівень варіабельності. Це дозволило в межах вивченого генофонду розділити сортозразки на дві групи. Важливо зазначити, що вивчення географічного походження обох груп показало, що в одну з них входить в основному матеріал із Китаю. Виявлена в цьому дослідженні зимостійка лінія англійського походження PI 269818 характеризувалась цією ознакою також у США значно раніше. Наші дослідження показали, що добре розвинені підзимові посіви здатні витримувати морози до –15 °С без снігу та –25 °С, якщо поля вкрито сніговим пологом.

Досвід вітчизняних господарств
у вирощуванні гороху

Слід зазначити, що в останні кілька років підзимова сівба гороху швидко поширилась серед аграріїв України, особливо в зоні Степу. Для прикладу наведемо господарство «Шестірня» Криворізького району Дніпропетровської області. У 2020 році таким способом тут вирощували горох на площі 530 га. Висівали сорти Мороз та Ендуро. Середній урожай у цей посушливий рік досяг 34,7 ц/га. У фермерському господарстві Олександра Масляного Казанського району Миколаївської області в один з минулих сезонів а технології no-till зібрали по 27 ц/га підзимового гороху. В Одеській та Миколаївській областях десятки фермерів освоїли цей інноваційний спосіб сівби й одержують добрі врожаї гороху.

У 2018–2020 рр. проведено значний обсяг схрещування з метою виведення сортів для цієї технології. На сьогодні вже створено стабільні рекомбінантні лінії такого типу.

Читайте також: Вирощування озимого гороху

Наші дослідження у центральній зоні Одеської області свідчать, що за вологоощадної технології вирощування гороху тільки завдяки зимово-весняній волозі можливо досягти врожайності культури 18–22 ц/га. А якщо у квітні й травні пройдуть дощі, то врожай сучасних сортів сягає 55–56 ц/га.

Товарне насіння гороху є важливим сегментом міжнародної торгівлі. Особливо чітко це було продемонстровано у 2016–2017 рр., що стало головним аргументом зростання посівів культури. Великі партії гороху постачали в основному в Індію та Пакистан. Піком цієї тенденції став 2017 рік, коли Україна зібрала більше як 1 млн тонн гороху, з якого 872 тис. тонн, тобто 80%, пішло на експорт. Значна його частина була реалізована Індії в липні-жовтні 2017 року. На жаль, у листопаді цього самого року Індія на 50% підвищила імпортний збір, що суттєво скоротило експорт не лише України, а й Канади, США та Франції. Така акція призвела до різкого падіння цін на світовому ринку, бо Індія є їх законодавцем як найбільший імпортер зернобобових культур. Сучасна політика цієї країни полягає в тому, щоб самим забезпечитись цими продуктами всередині країни з метою економії валюти. У країні було введено регулювання цін на мінімальному рівні, запроваджена національна програма підтримання фермерів з метою значного розширення посівів цієї групи культур. Важливо зазначити, що з Канади експорт у цей період знизився на 42%. У зв’язку з такими змінами надалі горох із України експортували в М’янму, Сомалі, Бангладеш, Єгипет і Непал. Також суттєво зросли його поставки в країни ЄС — Італію, Іспанію, Німеччину, Нідерланди, Францію і Бельгію. У сезоні-2019/20 рр. наша країна експортувала до ЄС уже 41% загальної кількості гороху. Таким чином, пройшла переорієнтація експорту культури, що загалом можна вважати позитивним трендом, бо суттєво розширився склад країн, що зацікавлені закупівлею українського гороху.

В’ячеслав Січкар, д-р біол. наук, професор
Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення