Азотне живлення гороху та сої

Здатність бобових культур фіксувати та залишати в грунті атмосферний азот, є чи не головним аргументом за те, аби щороку висівати горох чи сою, незважаючи на кліматичні чи цінові коливання.

Тому досить часто агрономи відмовляються від основного осіннього внесення мінеральних добрив під бобові. Розрахунки тут такі: ми дали достатню кількість NPK під культуру-попередник (найчастіше це кукурудза, а на півдні — озимі зернові), тому повинно вистачити і сої чи гороху. Головне — ефективно спрацювати з інокулянтом, аби рослини самостійно могли тягти азот, а разом із ним — інші елементи живлення.

Слід також врахувати, що якщо сою рекомендують повертати на те ж поле не частіше аніж через два роки, то горох у цьому плані більш вимогливий, і його краще висівати там саме раз на 5–6 років. Щодо сої, то її не рекомендується сіяти після соняшнику, з яким у неї багато спільних хвороб. До того ж гербіцидний захист на ній створює достатньо проблем.

Азотне живлення гороху та сої — це ключовий момент, від якого залежить буквально все. Агроном повинен запустити механізм фіксації атмосферного азоту таким чином, аби посіви отримали його достатню кількість у критичні фази розвитку. Для гороху — це період цвітіння. До його початку ця культура споживає не більше 20% необхідного азоту. Із цвітінням потреба зростає фактично утричі. Тому надзвичайно важливо, аби на цей момент рослини могли себе нормально забезпечити цим елементом живлення. Інакше потрібно дати його додатково в той чи інший спосіб.

Читайте також: Вирощування озимого гороху

Натомість азотні апетити сої зростають приблизно на 8–15 дні від початку цвітіння. У цей час культура відчуває високу потребу як в азоті, так і в такому критично необхідному мікроелементі, як бор. Саме він разом із молібденом та кобальтом сприяють поліпшенню азотофіксації бобовими, а тому зазвичай на початку періоду цвітіння здійснюють позакореневе внесення боровмісних добрив разом із карбамідом, аби запустити механізм до середини цвітіння.

Наголосимо, що за нормальних умов розвитку сої та гороху приблизно до 70% загальної потреби посівів в азоті забезпечується саме завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями. Однак це не означає, що внесення азотних добрив є необов’язковим. Річ у тім, що за нестачі доступного азоту в грунті на початковій стадії вегетації сходів ріст та розвиток рослин буде уповільненим. Це стосується також і фосфорного живлення гороху та сої. Критичний період споживання цього елементу — це перший місяць вегетації, коли важливо сформувати потужну розгалужену кореневу систему. Враховуючи, що фосфор погано засвоюється за низьких температур, наявність доступного азоту (бажано разом із каталізатором — сіркою) є нагально необхідною.

Нестача азоту в грунті навесні останнім часом може бути доволі поширеним явищем, враховуючи те, що більшість господарств воліє заробляти пожнивні рештки в грунт. Процеси їх мінералізації призводять до посиленого споживання грунтовими мікроорганізмами азоту. Тому навіть якщо ми обираємо бюджетну технологію вирощування гороху чи сої, вельми доречно дати під передпосівний обробіток чи водночас під час сівби бодай 40–60 кг/га азотно-сірчаних добрив. Або ж дати у два внесення у невеликих кількостях азотно-сірчані та азотно-фосфорні добрива. Це допоможе за помірних капіталовкладень забезпечити сходи бобових культур критично необхідними на початках вегетації азотом, фосфором та сіркою.

Вирощування бобових висуває підвищені вимоги до передпосівної обробки насіння. Доволі часто посівний матеріал цих культур нагадує багатошаровий «бутерброд». На ньому обов’язково має бути нанесений фунгіцидно-інсектицидний протруйник, добрий інокулянт і за можливості — борвмісне добриво. В ідеалі це має бути поживний розчин, до складу якого входять також молібден та кобальт. Однак ці мікроелементи справляють потужну токсичну дію на живі бактерії у складі інокулянту, тому якщо ви вирішили підживити кобальтом та молібденом насіння, слід обов’язково звернутися за консультацією до кваліфікованого фахівця.

Надалі ж рекомендується дворазове внесення бору на посівах сої та гороху. Критичні моменти — це початки фаз цвітіння та бутонізації, хоча незайвим буде одноразове внесення суміші бору, карбаміду та сульфату магнію після появи 6–8 листків на рослинах. Найчастіше цей період припадає на потужну спеку і потребу посівів у волозі, тому давши трішки доступного азоту з сіркою по листу та бору, який відповідає водночас за азотофіксацію та стресостійкість, допоможе захистити рослини від стресу.

Читайте також: Удобрення: рекомендації для сої

Відповідно, маємо окреслити два ключові підходи до вирощування бобових культур, залежно від інтенсивності технології. Перший — ми повинні дати з осені потрібну кількість NPK і обов’язково на підставі аналізу мінерального складу грунтів. Досить часто соя та горох не потребують додаткового внесення калію, натомість можуть відчувати підвищену потребу в фосфорі. Навесні ми обов’язково забезпечуємо під передпосівний обробіток та водночас із висівом насіння потрібну норму фосфору та сірки, а також до 70 кг/га азотовмісних добрив. При цьому провадимо якісну обробку посівного матеріалу із використанням ефективного інокулянту та мікродобрив. Надалі ж великої ваги набувають позакореневі підживлення борвмісними та іншими добривами. Відмінно себе показує також внесення гуматів на посівах бобових культур.

Другий підхід до мінерального живлення гороху та сої є економічним і передбачає відмову від осіннього основного внесення добрив. У цьому випадку ми радимо дати навесні (бажано в два етапи (передпосівний обробіток та висів) азот, фосфор та сірку у невеликій нормі — разом до 70 кг/га. Також обрати якісний інокулянт і протруйник, а вже під час вегетації здійснити обов’язкове дворазове позакореневе підживлення бором. У цьому разі можна буде отримати нормальну рентабельність вирощування, якщо пощастить з опадами, і прийнятну — у разі посухи.

Василь Черкас