Чому добрива не працюють: агрохімік з 16-річним досвідом назвав головні помилки
- Деталі
- Статті
- 391
Щороку українські аграрії витрачають мільярди на добрива. І щороку частина цих грошей просто зникає — через невідповідності у строках, способах та якості їх внесення. Агрохімік-практик Анатолій Бикін на конференції «Прибуткове поле» розібрав цю систему без ілюзій і без прикрас. Наш кореспондент записав головне.
Гроші в ґрунт — а результату немає: де ламається ланцюг
Бикін починає з неприємного. Більшість господарств ретельно підбирають насіння, планують густоту посіву, контролюють глибину загортання.
Але коли доходить до системи ґрунт-добрива — з'являються проблеми які спочатку непомітні оку, але потім безпосередньо впливають на результат.
Головний гальмуючий фактор — економія. Не на насінні, не на техніці. Саме на добривах. «Азотні добрива є найбільш доступними і найбільш широко використовуються», — каже він. Але доступність не означає ефективність.
Молекула азоту від заводу до кореневої системи рослини проходить через десятки перешкод — і багато з них господар створює собі сам.
Конкретний приклад: розмір гранул. Виробник заявляє діапазон від 1 до 6 мм у змішаних добривах — і це вважається нормою. Але при внесенні дисковим розкидачем 6-міліметрова гранула летить значно далі ніж 1-міліметрова.
Результат: господар свідомо створює зони з різним вмістом елементів живлення на одному полі. Їдеш дорогою — і вже з відстані видно смуги де переважає той чи інший елемент.
Додайте до цього міцність гранул. Від завантаження у біг-бег до падіння на дискові органи розкидача гранула проходить через десятки механічних дій. Без достатньої міцності — розсипається ще до потрапляння в ґрунт.
Жодної рівномірності внесення не існує.
pH і кальцій: два показники які більшість ігнорує — і дарма
Бикін називає два найбільш недооцінені показники родючості ґрунту: pH і вміст кальцію. Не азот, фосфор і калій. Саме ці два найчастіше випадають з уваги.
Без нормального pH більшість внесених добрив через втрати і утворення важкодоступних сполук стає недоступною — рослини не можуть їх поглинути через знижений коефіцієнт споживання елементів живлення.
Фосфорні добрива особливо вразливі до цього.
Вапнування — давно відомий агрономічний прийом для роботи з кислими ґрунтами. Але фермери рахують і відступають: великий тонаж, закупівля влітку, а внесення восени, правильний підбір матеріалу.
Занадто багато кроків — і більшість просто відкладають. Результат: добрива вносяться, а ефективність не відповідає витратам.
Буферність ґрунту і вміст органічної речовини — ще два фактори які прямо впливають на структуру, ємність катіонного обміну і доступність елементів живлення.
«Не працюємо достатньо правильно з буферністю і вмістом органічної речовини», — констатує Бикін без пом'якшень.
15 га із ста працюють удвічі гірше — і ви про це знаєте
Є ще одна втрата про яку не прийнято говорити вголос. Бикін каже прямо: на 100-гектарному полі до 15 га може мати врожайність удвічі нижчу ніж решта. Причина — штучне ущільнення ґрунту колісним трафіком.
Водії техніки їздять як їм зручно, колії накочуються роками. Незалежні дослідження підтверджують: втрати врожайності від переущільнення сягають 50% і вище.
До цього додається друга помилка — спалювання рослинних решток. Бикін розглядає обидва явища як дії за які господар має сам себе карати: ущільнення руйнує структуру ґрунту і блокує кореневу систему, спалювання знищує органіку і мікробіоту яку потім доводиться відновлювати роками і коштами.
«Не хочу запускати плуга» — і ось чому
З 2009 року на полях плуг не працював жодного разу. «Запитайте у мене, хочеш ти запустити плуга? Скажу: не хочу», — каже він. За 16 років спостережень він бачив два чіткі ефекти від оранки: прискорена мінералізація органічної речовини і посилення втрати вологи через порушення структури ґрунту. Обидва — в мінус.
Логіка проста: для отримання врожаю треба підвищити мінералізацію органіки. Але для збереження родючості — навпаки, загальмувати цей процес на певному етапі. Оранка порушує цей баланс безповоротно. Натомість — збереження рослинних решток, сидерація, управління вуглецевим режимом ґрунту.
|
Сівозміна дорого коштує — але без неї ще дорожче
Бикін розмежовує стратегію і тактику жорстко. Стратегія — це сівозміна, pH, органічна речовина, структура ґрунту. Тактика — вибір форми добрива, строк внесення, норма. Більшість господарств підмінюють стратегічні рішення тактичними. Це і є корінь проблеми.
«Сівозміна — це дорого. Всі ми хочемо отримувати той урожай, який дуже легко продається і продається з прибутком», — каже він чесно. Але сівозміна як інструмент біорізноманіття — це фундамент який потім дозволяє легко вирішувати тактичні питання. Без фундаменту тактика перетворюється на постійне латання дір.
Практичний висновок: локальне внесення добрив під картоплю, кукурудзу і соняшник вже працює:
- Калій — на глибину 20 см
- Фосфор — 15 см
- Азот з магнієм, сіркою і бором — у зоні бульбоутворення
GPS-прив'язка дозволяє вносити під майбутній рядок, а не по всьому полю. Результат — знімаються питання з крохмалом і сухою речовиною.
|
Конференція «Прибуткове поле»
Агрохімія і ґрунтознавство — складні союзники. Перші хочуть максимально використати ґрунт для отримання врожаю, другі — зберегти його родючість для наступних поколінь. Бикін каже що усвідомлює цей «конфлікт» і намагається балансувати між ними щодня.
Примітка редакції: Цитати у лапках відтворені з оригінального запису доповіді. Решта — авторський переказ думок спікера.
Латун Микола, Agronomy.com.ua