Соєві пристрасті №13157: чи залишать мудрі законодавці аграріїв і державу «на бобах»…

У розпал повномасштабної війни аграрний сектор є життєво важливим для економіки України. І законопроєкт №13157, ухвалений у другому читанні, викликає у багатьох агровиробників великі побоювання. Насамперед через запровадження 10%-го експортного мита на сою та ріпак. Це має досить екстраординарний вигляд і, ба більше — потенційно небезпечний крок

З 2022 року українська влада переважно утримувалася від митних обмежень на експорт, застосовуючи квоти, ліцензії й тимчасові заборони на такі товари, як зерно, соняшникова олія й овочі, щоб захистити внутрішній ринок. Також із 1 липня 2024 року діє «режим експортного забезпечення» (закон №3706-IX), який регулює експорт через реєстрацію платників ПДВ без додаткових зборів чи штрафів. Можна згадати, щоправда, у цьому контексті також експортне мито на насіння льону, соняшнику та рижію, але це вже звичні й досить зрозумілі речі.

Зміна правил гри

А нове мито на сою й ріпак може суттєво змінити умови для аграріїв, які тримають економіку на плаву в умовах війни. У воєнний період аграрний сектор є не лише економічною основою, а й стратегічним ресурсом. Чимало експертів уважають, що запровадження мита в такий час — ризикований експеримент, який може підірвати довіру аграріїв, зменшити посівні площі та послабити економіку. Мито на сою та ріпак може не лише ускладнити роботу багатьох господарств, а й спровокувати соціальну напруженість у сільських громадах, які залежать від аграрного сектору.

Історичний провал

Поготів історія соєвих обмежень 2017–2021 років ілюструє їхні ризики. Тоді зміни до Податкового кодексу фактично запровадили 20%-ве мито для непрямих експортерів, що призвело до скорочення посівів сої на 34% (з 1,99 млн до 1,32 млн га) та щорічних збитків у 110 млн доларів. 2020 року закон №466-IX скасував ці обмеження, що відновило збільшення виробництва та переробки.

Хто законом багатіє

Утім, Мінекономіки та фінансовий комітет Верховної Ради, вважають відповідний закон інструментом для зміцнення економіки в довгостроковій перспективі. Стверджується, що експортне мито сприятиме розвитку внутрішньої переробки, мовляв, це особливо є критичним для воєнного часу, коли потрібно максимізувати додану вартість експорту. Так, заступник голови комітету з економічного розвитку Дмитро Кисилевський наголошував:

— Запровадження 10-відсоткового мита на вивезення сировини дозволить наростити експорт продукції переробки… експорту олії з ріпаку в 4 рази, соєвої олії — на 50%, шроту — вдвічі.

За словами депутата, українські заводи з переробки сої та ріпаку недозавантажені на 35 %. Якщо ці переробні потужності буде залучено, Україна отримає додаткових 7,3 млрд гривень доходів у державний бюджет, 238 млн доларів валютних надходжень, побудує десятки заводів і створить тисячі робочих місць.

Експортне мито розглядається як рішення з довгостроковим ефектом, дієвий спосіб відходу від сировинної економіки, що може посилити конкурентоспроможність України наразі та після війни. Прихильники такого кроку також зазначають, що звільнення від мита прямих виробників і кооперативів стимулюватиме розвиток аграрних об’єднань, що є важливим для відновлення сільських громад.

Невідповідність намірам

Проте експерти зазначають, що подібне рішення досить суперечливе — починаючи з невідповідності між назвою та змістом законопроєкту. Яким чином заявлена мета документа — зміни до Податкового кодексу у зв’язку із запровадженням законодавства щодо контролю промислового забруднення — пов’язана із запровадженням мит на аграрну продукцію?

Та справа, зрештою, не в назві, а в суті й можливих наслідках. Критики мита називають його ударом по аграріях у найскладніший період. Ухвалювати такі рішення, коли точиться війна, та за кілька тижнів до жнив, коли фермери вже вклалися у вирощування тих же сої та ріпаку, — досить екстравагантний підхід. Модель, яка спрацювала для соняшнику, не підходить для сої та ріпаку в умовах війни. І постраждає переважна більшість господарств, які не здатні експортувати напряму вирощену продукцію.

Ціна питання

Очільник Всеукраїнської Аграрної Ради (ВАР) Андрій Дикун попереджає:

— Спроба знову нав’язати експортні мита — це удар по малих і середніх аграріях, які підтримують громади та ЗСУ. 2017 року подібні правки коштували 110 млн доларів на рік.

Повернення до історично невиправданої практики, за оцінками ВАР, тепер може коштувати державі втрачених 9,3 млрд гривень на сої та 7,7 млрд — на ріпаку. Також прогнозується скорочення посівних площ і дефіцит сировини. Економічні втрати, за оцінками Центру продовольства та землекористування КШЕ, можуть сягнути 400–700 млн доларів щорічно. У воєнний час, коли агровиробники й так працюють в екстремальних умовах, мито може спонукати до зменшення посівів і виробництва.

Європейські ризики

Компанії — члени Комітету зернових і олійних культур Європейської Бізнес Асоціації зі свого боку виступили зі зверненням утриматися від упровадження мит на експорт аграрної продукції. Адже її безперебійний збут є критично важливим для підтримання агросектору в умовах війни та післявоєнного відновлення, сигналом міжнародним виробникам і споживачам, що Україна є надійним і відповідальним партнером.

Крім того, на думку експертів, експортні мита суперечать Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. Згідно зі ст. 31 цієї Угоди, сторонам прямо заборонено запроваджувати чи лишати чинними будь-які мита, податки або інші заходи еквівалентної дії, що застосовують до вивезення товарів. Подібне порушення зобов’язань перед ЄС може спровокувати санкції та обмеження у відповідь. Зокрема, такий крок загрожує митами на українську олію, що може стати катастрофою для галузі.

Лобістська кооперація?

Ухвалення закону №13157 чимало агровиробників пов’язують із лобіюванням інтересів агрохолдингів. Адже вони як вертикально інтегровані виробники уникають сплати експортного мита. Це свого роду законодавчий бонус для тих потужних агропромислових структур, які контролюють ланцюг від поля до порту. Також висловлювалася думка, що переробні компанії (через Мінекономіки, Мінфін і депутатів) лобіювали цей закон, щоб знизити закупівельну ціну на сировину, бо не бажають конкурувати за неї на ринкових умовах.

Чиїм коштом?

Натомість малі та середні господарства, за винятком слабо розвинутих в Україні сільськогосподарських кооперативів, є постраждалою стороною. На думку фахівців аграрного ринку, схема тут проста й очевидна. Оскільки експортувати сировину стане дорожче через запроваджене мито, трейдери й переробники закономірно стануть знижувати ціни, за якими вони купують сою та ріпак у безпосередніх виробників.

Це призведе до зменшення прибутків фермерів, адже вони отримуватимуть менше коштів за свою продукцію. І крім фінансових втрат потягне за собою негативні соціально-економічні наслідки. Адже у ці складні часи саме дрібні та середні аграрії є основою сільських громад, створюючи робочі місця, сплачуючи податки й підтримуючи інфраструктуру.

Степан Коцький