На Київщині вирощують понад 150 сортів винограду, які успішно адаптувалися до північних умов

У регіоні, де традиційно не вірять у великі врожаї винограду, Іван Безродний створив виноградник, який не лише дивує, а й змушує переглянути уявлення про межі можливого. Його ділянка в Пущі-Водиці, на півночі Київської області, сьогодні є живим прикладом того, як пристрасть, системність і науковий підхід можуть вивести справу на принципово новий рівень. Тут, серед пагорбів і соснових лісів, визрівають грона по 3 кілограми, а лозу закладають не лише на врожай, а й на красу.

На винограднику сьогодні росте 150 сортів винограду. За словами Івана Дмитровича, вся колекція, яку він формував протягом двадцяти років, переїхала разом із ним, з південніших регіонів, на північ. Це був експеримент, ризикований і навіть дещо зухвалий. Але вже на другий рік після посадки виноградник дав повноцінний урожай.

«Мрію про власний виноградник я виношував понад два десятиліття. З того самого моменту, як побачив, як це було в мого діда. У нього грона сягали 7 кілограмів. Таких я більше ніде не бачив. Це був мій еталон», – пригадує Іван Дмитрович.

Ще до виходу на пенсію він почав експериментувати з посадковим матеріалом, здебільшого купуючи його на ринках. Але цей досвід став першим серйозним розчаруванням.

«Я зрозумів, що на базарі у невідомих продавців брати нічого не треба. Бо то кіт в мішку. Тоді почав шукати людей, яким можна довіряти, і знайшов їх у професійному середовищі».

Зламним моментом стало знайомство з Петром Олександровичем Мазуром, фаховим виноградарем і садівником, який у 1998 році, очолював лабораторію садівництва та виноградарства в Українському державному еколого-натуралістичному центрі.

Спілкування з професіоналами й обмін досвідом сформували в Івана Дмитровича переконання: виноградарство – не хобі, а серйозна наукова діяльність. У якийсь момент він усвідомив, що задля створення власного виноградника йому потрібна не просто ділянка, а територія, з якою можна працювати довго й глибоко.

У виноградарстві його захопив науковий пошук. Відповідь на питання, чому той чи інший сорт не дає результату в певних умовах, а інший – несподівано перевершує очікування.

«Виноградарство – це невиліковна хвороба, – зізнається він. – Якщо вже заразився, назад шляху немає. Цю справу треба любити більше, ніж себе самого. Бо без витримки, фізичної витривалості й глибоких знань нічого не вийде».

Сьогодні виноградник Івана Безродного у Пущі-Водиці є своєрідною енциклопедією сортів. Тут не просто вирощують виноград – тут проводять повномасштабні випробування, оцінюючи, як поводяться різні гібриди в умовах північної зони України.

«Селекцією я ніколи не займався, для цього потрібні інші знання, інші ресурси. Це окрема професія, яка вимагає не лише терпіння, а й площ, – пояснює Іван Дмитрович. – Я свідомо обрав інший напрям – сортовипробування».

Протягом останніх 20 років на його ділянках було випробувано понад 500 сортів та гібридних форм винограду. Частина з них залишилася в колекції. Вони успішно адаптувались до умов Пущі-Водиці й показали стабільну продуктивність. Інші – були виключені з практики. Але, як підкреслює виноградар, мова не про «невдалі сорти», а про особливості локального мікроклімату та ґрунтів.

«Я не називатиму ті форми, з якими попрощався – це питання етики. Те, що не спрацювало в мене, може дати чудовий результат в інших умовах, у руках іншого виноградаря. У цьому й суть випробувань. Не виносити однозначних вердиктів, а вивчати, спостерігати й порівнювати».

За словами Івана Безродного, ситуацію ускладнює й те, що багато гібридів потрапляють до виноградарів у «сирому» стані. Народні селекціонери, за браком інфраструктури й часу, поширюють матеріал, який не пройшов повного польового тестування. Бажання отримати дохід якнайшвидше витісняє системну наукову перевірку.

Критерії відбору прості: врожайність, стійкість до хвороб і несприятливих умов. Якщо кущ не плодоносить, сорт виключається. Усе інше, як-то форма, розмір грона, аромат чи смак, оцінюється вже після підтвердження базових характеристик.

Стійкість оцінюється за п’ятибальною шкалою. Оптимальний показник – 2,5–3 бали. Цього рівня достатньо, щоб сорт вважався придатним для вирощування в умовах зони ризикованого землеробства. Усе інше, включно з обробками, підживленням, режимами поливу, вже в руках самого господаря.

Ще один практичний аспект, це збереження лози в зимовий період. Існує два типи сортів: неукривні (здебільшого технічні) та укривні (переважно столового призначення). Для неукривних сортів, як-от Карат, достатньо провести обрізку й формування, адже ці рослини демонструють високу зимостійкість і стабільну врожайність без додаткових заходів. Столові сорти, навпаки, потребують укриття. За словами виноградаря, це питання рентабельності:

«Один-єдиний зимовий мінус може обнулити весь попередній рік. Тож краще укрити і спати спокійно».

На практиці на ділянці в Пущі-Водиці чудово зарекомендували себе як старі, перевірені форми (Монарх, Подарунок Несвєтая, Пам’яті вчителя, Страшенський, Аркадія, Лора, Фурор), так і перспективні нові гібридні форми: Рембо, Красава, Алвіка, Дніпровський сувенір, Багратіон, Біла акація, Дамаська красуня, Загадка Калугіна, Шериф, Емір, Кумир, Сюзанна, Дубовський рожевий.

Особливе місце у випробуваннях посідають: Аватар Хеловін, Ламборджині, Аліса в країні чудес, Юпітер – це кишмишні сорти. Взлет, Рамзес, Алінка, Біла леді, Автограф – гібридні форми українських селекціонерів

Ці сорти мають високий споживчий потенціал і добре зарекомендували себе в умовах середньої смуги України. Один з найкращих – сорт Фурор.

«Це сорт із видатною врожайністю, великою ягодою, чудовим балансом кислоти й цукру. Його складно з чимось сплутати. Смак – фірмовий», – зазначає виноградар.

Попри потенціал формувати грона до 3 кг, Іван Дмитрович свідомо орієнтується на середній розмір грона – від 600 г до 1,2 кг. Такий формат краще підходить для ринку: простіше транспортувати, швидше реалізовується, зручний у споживанні.

«Надвеликі грона – це радше маркетинг. А я працюю на результат», – додає він.

Утворилася й персональна десятка фаворитів Івана Безродного. Найкращі показники на сьогодні демонструють такі сорти: Фурор, Багратіон, Біла леді, Взльот, Алінка, Кумир, Басанті, Парфум, Сон Анжеліки, Дніпровський сувенір.

Сорт Автограф поки що проходить випробування, але виноградар не виключає, що найближчим часом він увійде до першої п’ятірки.

Для виноробства Іван Дмитрович обрав технічний сорт Карат. З нього виготовляє червоне сухе вино без додавання цукру чи води, на диких дріжджах, без стабілізаторів і фільтрації. Напій має бути спожитим протягом року.

«Я люблю натуральне вино, так, як написано в Біблії. У ньому є смак, колір, характер. Роблю для себе й друзів, не для продажу. І всі задоволені», – усміхається виноградар.

Цікаве спостереження: виноград, вирощений на піщаних ґрунтах, має більш виражену солодкість із легкою кислинкою. Завдяки цьому смак стає збалансованим і освіжаючим. Після споживання не виникає потреби запивати водою.

«Це інша природа – не така, як на півдні України, де іноді цукристість переходить у приторність. Тут інша гармонія», – пояснює він.

 

Пише agronews.ua.