Зерно після жнив: що потрібно знати про обробку та зберігання

З метою одержання добрих результатів післязбиральної обробки зернової маси господарство повинне мати відповідно підготовлену за потужностями матеріально-технічну базу: тік, сховища, обладнання для очищення, сушіння, транспортування тощо.

Пшениця, ячмінь, овес

Для забезпечення якомога нижчої собівартості робіт необхідно, щоб:

• тік (відкрита та закрита частини) мав площу 1–1,5 м² на 1 т зерна, що надійде сюди. Розрахунок здійснюють за кількістю зерна ранніх або пізніх культур (яких більше виробляється);
автоваги, до яких добрий під’їзд, були на підвищеному місці й перевірені службою стандартизації перед початком збирання врожаю;
• сумарна продуктивність машин-ворохоочисників та первинної обробки була вищою за денну продуктивність роботи комбайнів. На цьому обладнанні економити не слід, оскільки найголовнішим правилом післязбиральної обробки є негайне очищення, а якщо зерно вологе та сире — негайне сушіння його.

Ворох зерна будь-якої культури, що надходить від комбайна — це створена людиною екологічна система, в якій тісно взаємодіють живі організми (насіння основної культури та бур’янів, мікрофлори тощо) з навколишнім середовищем. Через те що зернова маса — явище неприродне, вона без подальшого втручання людини існувати не може. Частим явищем у практиці є самозігрівання зернової маси, яка надійшла на тік після обкошування поля при роздільному збиранні. Роздільне збирання починають за воскової стиглості насіння, коли його вологість становить 30–40 %,
що призводить до самозігрівання вороху вже через кілька годин. Це зерно необхідно відразу очистити та висушити або використати на кормові цілі.

Обмолот зерна супроводжується найменшим травмуванням, коли вологість його становить 16–17 %. При нижчій вологості зерно травмується, що приводить до появи мікро- та макротріщин, а також битого насіння. При вологості вище 17–18 % насіння отримує травмування у вигляді вм’ятин, що призводить до зниження його посівних та продовольчих якостей.

Для ефективної роботи зерноочисних та сушильних машин партію зерна перед обробкою необхідно перевірити на наявність домішок і вміст вологи. При збиранні врожаю навіть з одного поля на тік можуть надходити партії зерна, різні за вологістю та домішками, що пояснюється коливанням погоди при збиранні, чистотою поля, часом збирання протягом доби (вранці, полудень) тощо. Дані аналізу використовують для визначення схеми післязбиральної обробки та кількісного обліку зерна.

Важливу роль відіграє завідувач току. В одній особі мають бути поєднані знання механіка, агронома та економіста. Від нього залежать результати кількамісячної роботи великих рослинницьких колективів, це дуже відповідальна посада.

Зерноочисні машини повинні бути відрегульовані так, щоб за один пропуск зернова маса набула потрібної якості. Для цього відремонтовані машини й обладнання повинні бути відрегульовані перед обробкою кожної партії зерна. Для цього необхідно:

• встановити машини за ватерпасом (як вздовж, так і впоперек), оскільки це впливає як на якість роботи, так і на зношування обладнання;
• підібрати відповідно до якості зернової маси (виповненість чи не виповненість зерна основної культури, наявність дрібних, великих, важких, легких домішок) розміри вічок решіт та вічок трієрних циліндрів. Компоненти домішок зернової маси, які відрізняються за шириною, відокремлюють на ситах із круглими вічками, за товщиною — на ситах із продовгуватими вічками, за довжиною — на кукільних або вівсюжних трієрах;
• відрегулювати подачу зернової маси в зерноочисну машину: завантаження решета Б1, на його початку для великого зерна повинно бути завтовшки 6–10 мм, дрібного — 3–6, у кінці цього решета, решето вдвічі менше Б2 має бути покрите насінням на 75–80 %;
• перевірити відсутність вібрації при роботі машин та наявність захисних огорож і заземлення;
• відрегулювати силу повітряного струменя — при обробці вологого вороху її збільшують.

При використанні спеціальних машин та вторинної обробки дотримують таких правил:

• для високоякісної роботи трієри регулюють, починаючи з крайнього верхнього чи нижнього положення лотока, контролюють також чистоту виходу насіння та відходів. Залежно від розмірів зерна основної культури та домішок підбирають циліндри за розмірами вічок (частота обертів трієрних циліндрів для пшениці жита, ячменю і вівса становить 40-45 за хвилину);
• перед початком роботи сортувальних столів перевіряють цілість робочої сітки, налагоджують кут поздовжнього (5–6°) та поперечного (2–3°) нахилів деки; встановлюють частоту коливання деки та подачу повітря, довівши зернову масу до стану легкого “кипіння”;
• при роботі гірок встановленням кута нахилу (2,0–6,5°) полотен добиваються потрібної якості фракцій зерна;
• при роботі електромагнітних машин, які відокремлюють шорстке насіння бур’янів від гладенького (конюшина, люцерна) регулюють масу доданого (1–25 %) магнітного порошку.

Особливості технології обробки окремих культур і партій полягають у відокремленні важковідокремлюваних домішок, зокрема рекомендується:

• від маси пшениці гречку татарську відокремлювати на ситах із продовгуватими вічками завширшки 2 мм з наступним пропусканням на кукільних трієрах з діаметром вічок 5,5 мм. Робочі кромки лотоків у нижньому положенні;
• амброзію трироздільну від зернової маси пшениці та ячменю відокремлюють на ситах із продовгуватими (завширшки 3,5–4,5 мм) або круглими (діаметр 4–6 мм) вічками та на вівсюжних трієрах (діаметр вічок у циліндрах 8,5 мм). Швидкість повітряного потоку — 8,5–9,0 м/с.
• насіння редьки дикої від зерна жита відокремлюють, використовуючи решета з продовгуватими вічками завширшки 2,2 мм і трієри з діаметром вічок у циліндрах 8,5 мм;
• насіння вівсюга з вівса видаляють фрикційними сепараторами робочою поверхнею з байки або полотенними гірками.

Регулярно здійснюють контроль якості післязбиральної обробки за температурою, вологістю, зараженістю, запахом, забарвленням.

Для зниження травмованості насіння необхідно:

• підтримувати добру наповненість самотічних труб, особливо для сухого зерна;
• зменшувати кут нахилу самотічних труб для сухого зерна та зерна, що дуже травмується, наприклад жито.

Зерно пшениці, жита, ячменю, вівса сушать, враховуючи:

• цільове призначення (насінне, продовольче); ступінь достигання (воскова стиглість, повна);
• кількість вільної вологи, яка повинна бути видалена;
• якість клейковини за пружністю (міцна, добра, слабка).

Зерно насіннєвого призначення, свіжозібране, з вищим вмістом вологи, міцною клейковиною сушать із застосуванням ступеневих режимів, нижчих температур теплоносія та нагрівання зерна.

Для невеликих партій зерна насінного призначення користуються повітряно-сонячним сушінням застосовуючи:

• товщину шару зернових злакових 10–20 см, зернобобових 10–15 см;
• гребенистий насип;
• при досягненні температури понад 25 °С перемішувати.

За наявності мірабіліту (натрію сульфату) чи побічного продукту при виробництві штучних волокон для великозерних бобових зерно (вологість якого 1–5 %) змішують із хімічними речовинами: при вологості зерна 20 % їх необхідно на 1 т 60 кг, 25 % — 120, при 30 % — 180 кг/т.

Зернобобові: горох, кормові боби

За здатністю до травмування зернобобові розміщуються в такому порядку: соя, квасоля, боби, горох. Це потрібно враховувати вже при збиранні. Краще обмолочувати зерно вологістю 17–18 %. Частота обертів барабана — 280–350 за хвилину.

Зерно, яке надходить від комбайна, очищають від домішок і сушать до вологості 15–16 % у такому режимі: при вологості близько 27 % — нагріваючи насіння до температури 40–43 °С, при вологості 20–21 % — до температури 44–45 °С, при вологості 17–18 % — до температури 45–46 °С. Для сушіння зернобобових потрібно використовувати сушарки, які не травмують зерно: конвеєрні, шахтні. Найкраще сушити в камерних сушарках і на установках для активного вентилювання.

Галина Козелець, канд. с.-г. наук., ст. дослідник,
завідувач лабораторії селекції та насінництва зернових
і технічних культур ІСГС НААН, експерт-дорадник
з питань рослинництва
Віталій Іщенко, доктор с.-г. наук, ст. дослідник,
заступник директора з наукової роботи ІСГС НААН,
експерт-дорадник з питань рослинництва;
Олег Гайденко, канд. техн. наук, старш. наук. співроб.,
учений секретар ІСГС НААН, дорадник з питань механізації
сільського господарства та економіки
сільськогосподарського виробництва