Ріпак озимий — стратегічна культура

Як стратегічна культура для України ріпак потребує комплексного підходу щодо розробки та забезпечення трансферу цілісних технологій із визначенням напрямів зональної спеціалізації та концентрації в напрямах першочергової орієнтації на підвищену врожайність і ефективне використання ресурсу посівних площ

Серед основних показників, на базі яких нині оцінюють і обирають зони трансферу, насамперед застосовують статистичні (посівні/зібрані площі, валові збори та врожайність). З тим прагматично виділяють зони, що за агрокліматичними умовами відповідають біологічним потребам культур як об’єктів трансферу. В окремих випадках можуть бути залучені логістичні підходи й інтегрованість у переробку (рівень потужних інвесторів і трейдерів). Між тим у динамічних умовах кліматичних трансформацій і стихійної зональної спеціалізації значною мірою діють внутрішні й зовнішні механізми та закономірності, визначення яких має практичну значущість насамперед в ефективній реалізації комплексу конкурентних переваг й оперативності в ухваленні управлінських рішень. З огляду на розробку та трансфер цілісних технологій відповідного методологічного забезпечення потребують визначення дієвих зон трансферу та впровадження обґрунтованої зональної спеціалізації задля виходу на рівень сталого виробництва й ефективного залучення інвестицій. Ураховуючи задекларований вектор інноваційно-інвестиційного розвитку вітчизняного агропромислового комплексу, актуальним і прагматичним є визначення дієвих об’єктів, зон і механізмів трансферу.

Для пошуку зон ефективного трансферу ріпаку ми системно проаналізували (1990–2021) обсяги виробництва на рівні торгових лотів, ресурси посівних площ, рівень урожайності та реалізації генетичного потенціалу продуктивності. Водночас, оцінюючи зони трансферу, слід ураховувати стабільність виробництва. Отже, виходимо на необхідність системного підходу до аналізу ріпаку як об’єкта трансферу.

Показники врожайності в різних регіонах країни

Перша складова — врожайність ріпаку. Оцінюючи зони вирощування та трансферу ріпаку, досить чітко простежується значне розшарування областей і значні коливання за показником урожайності, на який в основному орієнтуються виробники сьогодні.

За показником урожайності найкращі позиції як зона трансферу ріпаку має Волинська область, а найгірші — Херсонська. Застосування ранжування дає можливість обґрунтовано підходити до оцінювання областей за багатьма позиціями з урахуванням коливання показника, що оцінюється.

У ринкових умовах виробництво має бути ефективним. Фактично на ринку конкурують ефективні й не досить ефективні виробники. Відомо, що за ефективного виробництва маржа є завжди вищою, а за не­ефективного — конкурентні переваги реалізуються не повною мірою. Слід додати також відповідність (чи невідповідність) агрокліматичних зон біологічним особливостям культури та наявній логістиці. Саме за таких позицій трансфер зовсім по-іншому ставить питання, ніж за переважної орієнтації виробництва внаслідок ресурсу посівних площ. І саме завдяки ефективному технологічному забезпеченню на передові позиції виходить стабільна висока врожайність.

__________________

За показником урожайності спостерігається тренд на зростання, але жодна з проаналізованих областей не виявила стабільного характеру нарощування врожайності

__________________

Загалом за показником урожайності спостерігається тренд на зростання, але жодна з проаналізованих областей не виявила стабільного характеру нарощування врожайності. Тобто з позицій оцінювання розвитку галузі ріпаківництва за час незалежності України, з одного боку, значно зросло технологічне забезпечення, з іншого, — потребують системних рішень біологія культури, врахування кліматичних трансформацій, рівень селекції і насінництва та залучені технології, бо подальше нарощування врожайності вимагає більших ресурсів.

На рівні областей зазначені вище чинники виходять на провідні позиції як специфічні конкурентні переваги в системі зональної спеціалізації та концентрації виробництва. Для повного розуміння й оцінювання реального стану в ріпаківництві було проведено аналіз розподілення та характеру реалізації рівнів урожайності ріпаку по областях України за моніторинговий період. Це дає можливість достатньо чітко визначити граничну межу врожайності ріпаку ≥2,0 т/га, бо за такого підходу виявляються області (зони трансферу) з вищим рівнем технологічного забезпечення та реалізації зональних конкурентних переваг.

Ресурс використання посівних площ під ріпаком

Другою важливою складовою виробництва ріпаку є ресурс використаних посівних площ під культурою, особливо в України, де ця складова відіграє провідну роль. Щодо посівних площ виникає багато системних запитань, зокрема, часте неузгодження зональної концентрації і спеціалізації господарств із біологічними особливостями цієї культури та системою землеробства з позицій структури посівних площ й орієнтації на ефективні об’єкти трансферу.

Динаміка посівних площ ріпаку загалом по Україні, з одного боку, є певним свідченням «запуску» ринкових механізмів і реального оцінювання ріпаку як об’єкта трансферу, а з іншого — показує нагальну потребу зональної спеціалізації і запровадження ефективних технологій для підвищення рівня реалізації генетичного потенціалу продуктивності в конкретних зонах вирощування ріпаку.

Рангова оцінка 24 областей України як зон трансферу за показником збиральних площ ріпаку свідчить про їх значну неоднорідність, що слід ураховувати в системі зональної концентрації та спеціалізації. Як і за показником урожайності була проведено рангове оцінювання за показником збиральних площ ріпаку: за градаціями мінімальних (min), максимальних (max) та середніх (х) показників за моніторинговий період 2010–2020 рр.

За даними моніторингу 2010–2020 рр. у 24 областях України, мінімальна посівна площа ріпаку становила 547,0 тис. гектарів, максимальна — 996,1 тис., в середньому — 795,8 тис. гектарів. З тим за мінімальним показником коливання по областях мали розбіжність 0,3−48,2 тис. гектарів, за максимальним — 1,9−176,4 тис. гектарів, за середнім — 0,5−106,7 тис. гектарів.

У системі ранжування областей за мінімальним показником збиральних площ вирізняється Хмельницька область (ранг 1), а найгіршою є Закарпатська (ранг 23). За максимальним показником найкращою є Одеська область (ранг 1), а найгіршою — також Закарпатська область (ранг 24), за середнім показником — відповідно, Одеська область (ранг 1) та Закарпатська (ранг 23). У зведеному вигляді як перспективна зона трансферу ріпаку за збиральними площами виокремлюється Вінницька область (сума рангів — 6 і сукупний ранг 1), а найменш привабливою є Закарпатська (сума рангів — 70 і сукупний ранг 21). Тобто отримано підтвердження, що в системі оцінювання зон трансферу за рангами доцільним є врахування максимально більшої кількості чинників, а орієнтація тільки на один чинник не показує реальну картину.

Застосування графічного моделювання розподілення та характеру залучених збиральних площ ріпаку по областях України дає змогу оперативніше та чіткіше виділяти області за рівнем залученого ресурсу.

Рекогносцирувальний аналіз динаміки збиральних площ ріпаку показав, що в середньому по Україні за моніторинговий період збиральні площі становили 584,37 тис. гектарів зі значними коливаннями як за областями, так і за роками. Ми проаналізували стабільність (чи, швидше — нестабільність) показника «збиральні площі» за коефіцієнтом варіації V (%). Середній коефіцієнт варіації по Україні дорівнює 61,7%, що свідчить про нестабільність балансу по ріпаку як об’єкту трансферу. Найменшим коефіцієнтом варіації за показником «збиральні площі» характеризувалася Рівненська область (V = 45,3 %). І зовсім складно пояснити дані по Луганській області (V = 105,9 %) — окрім як руйнацією ріпаківництва як системи. Тобто на рівні чинника «збиральні площі» говорити про керованість процесу ще зарано. Отже, викладене вище добре вписується в напрям формування цілісних технологій за модульним принципом і вихід на рівень конвергентних технологій, виділеним раніше.

Валове збирання ріпаку

Третьою важливою складовою, найбільш інтегрованою в систему трансферу, є рівень виробництва, яке, своєю чергою, базується на чинниках «урожайність» і «посівні площі». З тим для коректного оцінювання областей за рівнем виробництвом ріпаку як зон трансферу слід спиратися на їх відповідне групування за зональним принципом, логістикою, інтеграцією в переробку тощо. На рівні областей важливе місце належить агрокліматичним умовам як дармовим чинникам й організаційно-технологічним складовим, які мають бути системно спрямованими на сталу ефективну реалізацію генетичного потенціалу продуктивності, економіку та якість.

Тобто за характером розподілення і динамікою трьох описаних складових (урожайність, посівні площі та рівень виробництва) у системі трансферу чітко видно, що валове виробництво ріпаку в Україні більшою мірою відбиває динаміку посівних (збиральних) площ, ніж урожайності.

__________________

За характером розподілення і динамікою трьох описаних складових (урожайність, посівні площі та рівень виробництва) у системі трансферу чітко видно, що валове виробництво ріпаку в Україні більшою мірою відбиває динаміку посівних (збиральних) площ, ніж урожайності

__________________

Проведене рангове оцінювання областей за показником «виробництво ріпаку» продемонструвало, що за моніторинговий період (2010–2020) мінімальне виробництво по Україні становило 1204,4 тис. тонн, максимальне — 2351,7 тис. тонн за середнього рівня 1733,1 тис. тонн. Розмах мінливості за мінімальним рівнем виробництва був у межах від 0,5 тис. тонн (Закарпатська область) до 95,5 тис. тонн (Тернопільська область). За відношенням показників по областях до рівня України найкращі позиції були у Тернопільської області (7,92%, або ранг 1), а найгірші — у Закарпатської (0,04%, або ранг 24).

Розмах мінливості за показником максимального виробництва був у межах від 1,7 тис. тонн (Закарпатська область) до 251,7 тис. тонн (Одеська область). За відношенням показників по областях до рівня України найкращі позиції мала Одеська область (10,70%, або ранг 1), найгірші — Закарпатська (0,07%, або ранг 24).

Розмах мінливості за показником середнього обсягу виробництва ( ) був у межах від 1,1 тис. тонн (Закарпатська область) до 182,6 тис. тонн (Одеська область). За відношенням показників по областях до рівня України найкращі позиції мала Одеська область (10,53%, або ранг 1), а найгірші — Закарпатська (0,06%, або ранг 24).

За сукупною оцінкою показника «виробництво ріпаку» ми виділили Вінницьку область, яка має суму рангів 8 та сукупний ранг 1. Найгірші позиції були в Закарпатської області (сума рангів 72 та сукупний ранг 22). Виходячи з викладеного вище, цілком логічно проводити групування областей у типові пули з таким порівнянням.

Світовий практичний досвід доводить, що за сучасних інноваційних технологій цілком реальною стає стабільність аграрного виробництва. Натомість в Україні реалізація генетичного потенціалу продуктивності сягає 70−75% лише в передових господарствах. Тому запровадження цілісних технологій є стратегічно важливим для України.

Віктор Тимчук, канд. с.-г. наук
Луганський національний аграрний університет
Володимир Сендецький, д-р с.-г. наук
Володимир Матвієць, Тарас Мельничук, кандидати с.-г. наук
Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція ІСГ Карпатського регіону НААН