Протоколи удобрення озимого ріпаку

Удобрення посівів ріпаку для забезпечення потреби рослин у борі проводять на стадії 3–5…4–6 листків / ВВСН 13–15…14–16 спільно з обробкою регулятором росту. Для такого підживлення по листку зазвичай використовують від 30–50 до 150 г/л бору. Ця обробка сприяє підвищенню морозостійкості рослин і їх швидкому відновленню навесні

Якщо навесні також спостерігається потреба в підживленні бором, його рекомендовано проводити у фазу росту в довжину бокових пагонів — бутонізація з другою обробкою фунгіцидом (ВВСН 40-49 — ВВСН 50-59). У цей період по листку можна внести 300–600 г бору на гектар. В окремих випадках, зокрема, за дуже низького забезпечення бором і на полях із дуже високим рівнем рН та постійною сухістю ґрунту може проводитися удобрення бором на стадії цвітіння з третьою обробкою фунгіцидом / ВВСН 60–69. Норма витрати становить 100–150 г/га.

Таблиця 1. Технологічна карта вирощування озимого ріпаку в зоні Лісостепу

Ознаки браку бору на рослинах ріпаку найчастіше спостерігаються на стадії 4–6 листків / ВВСН 14–16. Часто молоді листки набувають світлішого забарвлення з червонуватими краями, їхня форма деформується, пагін не розвивається. На розрізі кореня зі стадії 6-го листка можна помітити зміну кольору на коричневий відтінок. Пізніше, після початку витягування стебла, на нижній частині черешка листків, на стеблі та бокових відгалуженнях утворюються поперечні жолобки. Шийка кореня та нижня ділянка стебла, порівнюючи з верхньою частиною, значно потовщені та порожнисті на розрізі. Верхні стручки погано формуються й набувають червонуватого забарвлення. У стручках часто відсутні зерна. Брак бору на ріпаку не лише знижує врожайність, а й перешкоджає синтезу олії, в результаті чого спостерігається низький її вміст у насінні. Посіви ріпаку, яким бракує бору, частіше потерпають від хвороб, зокрема пероноспорозу, сірої гнилі, фомозу та склеротиніозу; їх частіше уражує кила.

Ріпак озимий на формування 4 т насіння виносить із ґрунту 240 кг/га азоту, 96 — фосфору, 188 кг/га — калію. Норма внесення оптимального співвідношення NPK мінеральних добрив — в середньому N_60-150P_60-80K_80-120. Через велику вартість фосфорно-калійних добрив і несприятливі погодно-кліматичні умови останніми роками співвідношення NPK змінилося у бік по Степу — N_60-90P_10-20K₀, Лісостепу — N_90-120P_20-30K_20-30 і Поліссю — N_120-150P_30-40K_30-40. Такі дози фосфорно-калійних добрив не покривають винесення фосфору і калію з урожаєм зерна. Найбільша кількість елементів живлення й води витрачається в період активного росту (фаза стеблування і бутонізації) і під час цвітіння — плодо- і насінняутворення. Як приклад, у табл. 2 наведено кілька варіантів систем добрив під ріпак озимий.

Таблиця 2. Система живлення під озимий ріпак (урожайність 40–50 ц/га) у зонах Лісостепу і Полісся

Фосфорно-калійні добрива повною нормою рекомендується вносити під основний обробіток ґрунту: в умовах браку вологи — безвідвальна обробка дискаторами або чизельними плугами й передпосівна обробка. 10 кг/га д. р. фосфору можна внести у рядки під час сівби.

Головну увагу в системі добрив слід приділяти азотному живленню. Як усі хрестоцвіті, ріпак має високу потребу в азоті. Потреба в азоті проявляється у ріпаку від початку вегетації до бутонізації. Зі всієї кількості азоту восени рослини використовують близько 20%, на початку відновлення вегетації — 36, на початку цвітіння — 31, на прикінці цвітіння — 10%. Азотні добрива восени вносять у невеликій дозі — N_20-40 у вигляді 100–200 кг/га сульфату амонію або 200 кг/га амофосу, або 100 кг/га КАС, або 100–200 кг/га діамофоски. Основну кількість азоту вносять навесні під час підживлення. Відновлення вегетації озимого ріпаку навесні починається після переходу середньодобової температури повітря вище за +5 °С і температури ґрунту понад +2,9 °С.

__________________

Стан посівів уважають відмінним, якщо збереглося не менше як 40 шт. здорових рослин на 1 м², слабкі посіви мають густоту 15–20 рослин/м². Якщо зрідженість посіву більш значуща — менше як 15 рослин/м² і нерівномірна, поле слід перекультивувати й пересіяти його ярим ріпаком і зерновими культурами

__________________

Після завершення осінньо-зимового спокою відновлюється ріст нового листя й корінців, ще через 10–15 днів починається ріст стебла. Стан посівів уважають відмінним, якщо збереглося не менше як 40 шт. здорових рослин на 1 м², слабкі посіви мають густоту 15–20 рослин/м². Якщо зрідженість посіву більш значуща — менше як 15 рослин/м² і нерівномірна, поле слід перекультивувати й пересіяти його ярим ріпаком і зерновими культурами.

По мерзлоталому ґрунту або у фазу відновлення вегетації навесні у період розвитку бокових пагонів — росту у довжину головного пагона / ВВСН 20–29…ВВСН 30–39 проводять перше підживлення азотом у дозі N_60-100, а через 2–3 тижні за відростання нового листя й початку фази росту в довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40–49…ВВСН 50–59 — друге в дозі N_40-60. Якщо рослини вийшли із зимівлі ослабленими, то дозу першого підживлення зменшують до N_40-60, а дозу другого, відповідно, збільшують N_60-100. Рекомендується перше підживлення азотом проводити по мерзлоталому ґрунту або на початку весняного відновлення вегетації (60%, разом із сіркою) у період розвитку бокових пагонів — росту в довжину головного пагона / ВВСН 20–29…ВВСН 30–39. Друге підживлення (40%) проводять через 10–20 днів на початку фази росту в довжину бокових пагонів / ВВСН 40–49. Третє підживлення — у фазу бутонізації / ВВСН 50–59 (10 кг/га) у вигляді рідких добрив разом із мікроелементами та фунгіцидами. Важливим критерієм для визначення строку першого внесення азотних добрив є можливість виходу техніки в поле (по мерзлоталому ґрунту) — 30–40 кг/га азоту. Оптимальним строком унесення другої дози є фаза появи великих бруньок, як правило, через 4-6 тижнів після першого підживлення, але до початку цвітіння. Кількість мінерального азоту у друге підживлення може становити 60–80 кг/га.

У посушливих умовах уносять усього навесні N_60-90. Перше підживлення азотними добривами N_40-60 по мерзлоталому ґрунту або в період відновлення вегетації під час розвитку бокових пагонів — росту в довжину головного пагона / ВВСН 20–29…ВВСН 30–39, друге — на початку росту в довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40–49…ВВСН 50–59 в дозі
N_20-30. Практика останніх років свідчить, що ефективність другого підживлення через недостатнє вологозабезпечення в цей період досить низька. З огляду на це доцільнішим є ранньовесняне підживлення азотом повною нормою.

__________________

У ріпаку озимого потреба в магнії — 30–50 кг/га. Дефіцит забезпечення ріпаку MgO спостерігається на ґрунтах із низькою поглинальною здатністю

__________________

Високі норми азотних добрив (N_170-240) розподіляють на три підживлення: ранньовесняне N₁₀₀ по мерзлоталому ґрунту або в період розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації весною) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20–29…ВВСН 30–39, у фазу росту й довжину бокових пагонів N_60-80 / ВВСН 40–49 і у фазу бутонізації N_10-60 / ВВСН 50–59. Як добриво в ранньовесняне підживлення за температури повітря не вищої ніж +10 °С можна застосовувати 200–300 кг/га нерозведеного КАС або 200–250 кг/га сечовини. У друге і третє підживлення застосовують сечовину, аміачну селітру або КАС, розведений водою в співвідношенні 1 : 3. Також у розчин можна додати мікроелементи й інсектициди. Не слід застосовувати сульфат амонію в другому і третьому підживленні, бо можуть пошкоджуватися листки і з’являтися опіки рослин.

У ріпаку озимого потреба в магнії — 30–50 кг/га. Дефіцит забезпечення ріпаку MgO спостерігається на ґрунтах із низькою поглинальною здатністю. Він посилюється на кислих ґрунтах.

Сірка — найважливіший макроелемент у вирощуванні ріпаку. Джерелом сірки є сульфат амонію й сульфат магнію. Залежно від умісту сірки в ґрунті вносять SO₂ — 30–40 кг/га.

На ріпаку застосовують мікроелементи бор, мідь, цинк й ін. Позакореневе підживлення мікродобривами проводять навесні у два заходи одночасно з обробкою інсектицидами, фунгіцидами: за відростання нового листя, розвитку бокових пагонів (поновлення вегетації весною) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20–29…ВВСН 30–39 і у фазу росту в довжину бокових пагонів — бутонізація / ВВСН 40–49…ВВСН 50–59.

Можливе позакореневе внесення азоту восени й навесні до фази бутонізації. Використовують карбамід 10–12%-ї концентрації, тобто 10–12 кг карбаміду на 100 л води. Всього вноситься 300 л/га робочого розчину. Проводять 2–3 обприскування: 1 — розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації весною) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20–29…ВВСН 30–39, 2 — ріст у довжину бокових пагонів / ВВСН 40–49, 3 — у фазу бутонізації / ВВСН 50–59. Не рекомендується виконувати позакореневе підживлення у фазу цвітіння.

Через листки ріпаку доступні 10–12%-ві розчини (25–30 кг карбаміду на 250–300 л води): за три підживлення можна дати рослинам 75–90 кг карбаміду, що аналогічно 180–220 кг прикореневого внесення. За комплексного внесення макро- і мікроелементів коефіцієнт використання азоту підвищується на 25–30%.

Сергій Хаблак, д-р біол. наук, агроном
Інститут харчової біотехнології та геноміки