Засоби захисту сої від хвороб

Одним із найефективніших, екологічно безпечних, економічно вигідних заходів захисту сої від хвороб є виведення і впровадження у виробництво стійких сортів

Високою польовою стійкістю до більшості хвороб характеризуються районовані сорти сої — Аврора, Акардія, Александрит, Алтона, Амбелла, Анжеліка, Арніка, Ауреліна, Байка, Вишиванка, Віталіна, ЕС Альбатор, ЕС Композитор, Етюд, Златослава, Інгуз, Кармеліта, Ольвія, Перлина, Серенада, Симфонія, Слобода, Титан, Фантазія, Феєрія, Фенікс, Фортеця та ін. За вирощування таких сортів суттєво зменшуються обсяги застосування фунгіцидів, кратність обприскувань рослин, зменшується забруднення довкілля, підвищується рентабельність вирощування сої.

З упровадженням інтенсивної технології вирощування високі врожаї сої одержують лише за умов суворого дотримання сівозміни. Місце сої в сівозміні визначається, з одного боку, біологічними й агротехнічними особливостями культури, і з іншого — ґрунтово-кліматичними і економічними умовами району.

_____________________

Соя є витривалою до вирощування на одному полі протягом кількох років, її краще повертати на те саме поле не раніше ніж через 3–4 роки

_____________________

Незважаючи на те, що соя є витривалою до вирощування на одному полі протягом кількох років, її краще повертати на те саме поле не раніше ніж через 3–4 роки. Чим коротша ротація сої в сівозміні, тим більше потрібно в господарстві запасатися засобами захисту рослин — фунгіцидами, гербіцидами, інсектицидами тощо.

Розміщуючи цю культуру в сівозміні, слід ураховувати конкурентоздатність її до окремих видів бур’янів, які до того ж є резерваторами багатьох збудників хвороб. Найкращими попередниками сої є озимі та ярі зернові культури, картопля, що не мають спільних збудників хвороб. Високі врожаї сої отримують за розміщення її на чистих від бур’янів полях після кукурудзи, овочевих культур, а в умовах достатнього зволоження — після цукрових і кормових буряків.

Дотримання сівозміни зумовлює різке зниження розвитку пліснявіння насіння, кореневих і стеблових гнилей, несправжньої борошнистої роси, борошнистої роси, іржі, плямистостей листя, бактеріальних та вірусних хвороб.

Не слід розміщувати сою після зернових бобових культур, соняшнику, льону, багаторічних трав, а також біля акацієвих насаджень, бо вони уражуються спільними збудниками хвороб і пошкоджуються деякими видами шкідників (акацієва вогнівка та ін.).

При вирощуванні сої слід дотримуватися просторової ізоляції між культурами, що уражуються одними й тими самими збудниками хвороб. Розміщення сої повинно бути не ближчим ніж 1 км від багаторічних бобових трав та інших бобових культур. Не рекомендується висівати сою поряд із зернобобовими культурами, які уражуються багатьма збудниками хвороб, а також від ділянок, де ці культури вирощували попереднього року. Дотримання просторової ізоляції насамперед запобігає спалахам аерогенної грибної, бактеріальної інфекції й суттєво обмежує поширення неперсистентних вірусів, зокрема, вірусу жовтої мозаїки та ін.

Соя добре росте на різних ґрунтах, крім солонців і схильних до заболочування ґрунтів. Найпридатніші для вирощування сої родючі суглинкові й супіщані чорноземи, багаті на фосфор, калій і гумус із нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5–7,0). На кисліших ґрунтах соя інтенсивно уражується фузаріозною кореневою гниллю, фузаріозним і вертицильозним в’яненням. При вапнуванні кислих ґрунтів (внесенні вапна більше ¾ розрахункової норми за гідролітичною кислотністю) зростає ураження рослин бактеріальним в’яненням та іншими хворобами.

При проведені обробітку ґрунту особливу увагу слід приділити максимальному очищенню поля від бур’янів, більшість яких є резерваторами бактеріальної і вірусної інфекції, а також накопиченню й збереженню вологи.

Соя є вимогливою культурою до родючості ґрунтів і до внесення добрив. На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5–10 кг азоту, 1,7–2,5 кг фосфору, 3–4,5 кг калію. Азотфіксація рослинами сої протікає гірше, порівнюючи з іншими бобовими культурами. Тому вона добре реагує не тільки на мінеральні, але і на органічні добрива. Рослини сої при збалансованому живленні характеризуються високою польовою стійкістю до хвороб.

_____________________

Внесення під сою фосфорно-калійних добрив суттєво підвищує стійкість рослин до багатьох грибних і бактеріальних хвороб

_____________________

Перед внесенням добрив слід уточнити наявність певних поживних речовин у ґрунті. Під основний обробіток ґрунту рекомендується вносити гній або компости в нормі 20–25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60-90 кг/га д. р.). Слід пам’ятати, що внесення під сою фосфорно-калійних добрив суттєво підвищує стійкість рослин до багатьох грибних і бактеріальних хвороб.

Як бобова культура соя задовольняє потребу в азоті за рахунок фіксації атмосферного азоту тільки на 50–70%, а тому в початковий період потребує внесення азотних добрив. Слід зауважити, що надмірне живлення сої азотом сприяє розростанню вегетативних органів і сприяє інтенсивному розвитку кореневих гнилей та ураженню рослин іншими хворобами. Соя для свого росту й розвитку вимагає також внесення в ґрунт мікроелементів, особливо молібдену і бору, які суттєво підвищують стійкість рослин до інфекційних захворювань.

З метою поліпшення росту та розвитку рослин, підвищення врожайності, оздоровлення ґрунту за 10–14 діб до висіву культури слід вносити в ґрунт 300–500 л водного розчину із наступним загортанням в ґрунт протягом 2–3 год одного з біопрепаратів: Азорхіз, р. (10 л/га); Азотер, р. (10 л/га); Азотер СЦ, р. (10 л/га); Азотер Ф, р. (10 л/га).

Для індукції імунітету, зниження ураження рослин хворобами, підвищення врожайності, прискорення деструкції рослинних решток вносять в ґрунт за 10–14 днів до сівби або під час сівби біопрепарат Філазоніт Соя, р. (10–20 л/га) із наступним загортанням.

З метою повного забезпечення проростків сої необхідними поживними речовинами, підвищення імунітету рослин до фітопатогенів на ранніх фазах розвитку, покращення засвоєння азоту бульбочковими бактеріями рекомендується обробляти насіння сої перед посівом (інкрустація) одним із рекомендованих органо-мінеральних добрив для сої.

Іван Марков, канд. біол. наук,
професор НУБіП України