Чому агровиробникам стає вигідніше вирощувати сою по-європейськи

За нинішніх умов та експортних труднощів соя фактично стала першою за маржинальністю з великих культур. Її посіви стрімко розширюються, бо обіцяють відносно гарантований і пристойний прибуток. Та якщо вибудовувати довгострокову стратегію з її вирощування, виникає чимало додаткових запитань. І, мабуть, перше з них — яку сою та яку технологію обрати?

Гербокритичний чинник

Соя — культура досить невибаглива до умов вирощування й може пробачити чимало певних огріхів у технології чи недогляді. Однак вона вельми уразлива до конкуренції з боку бур’янів і падалиці культурних рослин. Фахівці наголошують, що вона має триваліший, порівнюючи з іншими поширеними культурами, гербокритичний період — аж до двох місяців. У цей час засміченість поля найістотніше позначається на формуванні майбутнього врожаю. Скажімо, у кукурудзи він становить ледь чи не вполовину менше.

Звичайно, тут чимало залежить і від загального стану рослин, якості посівного матеріалу, погодних умов, забезпечення елементами живленнями тощо. Проте чистих полів, як не дивись, у реальних умов вирощування не буває. Тож посіви сої потребують широкого застосування гербіцидів для ретельного захисту від бур’янів. І тут генетично модифіковані сорти представляють великий інтерес для агровиробників, спрощуючи технологію гербіцидного догляду та зменшуючи витрати на вирощування на початковому етапі.

У затінку «сірої» сої

Не дивно, що ГМ-сою вирощує більшість фермерів у США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Австралії та багатьох інших країн. За різними підрахунками — від 77 до 90% сої, вирощеної у світі, генетично модифіковано. Вона вважається рекордсменом з трансгенного поступу, найпростішою і найбільш пластичною культурою для вирощування за ГМ-технологією.

Щодо України, то питання обігу трансгенних культур далеко не врегульовано. І дані їх поширення теж досить умовні. Хоча заведено вважати, що під тією самою ГМ-соєю — добра половина площ і навіть більше. І найбільшими прихильниками таких «дешевих та сердитих» рішень є насамперед невеликі фермери. Адже вирощувати трансгенну сою простіше, ніж класичну: менше затрати на насіння та гербіцидний захист, менше технологічних тонкощів тощо. І можна сподіватися на більш-менш гарантований прибуток наприкінці сезону без зайвих зусиль.

Вийти на сталий шлях

Однак за великим рахунком це нішевий шлях в українських реаліях. Річ у тім, що наші агровиробники в гонитві за сьогочасним прибутком можуть втратити сталі преміальні ринки. Експерти наголошують, що перешкод із реалізацією класичної сої у виробника не виникне практично ніде. Натомість за експорту трансгенної сої вони можливі, оскільки в багатьох країнах діє заборона як на генномодифіковану сою, так і інші ГМ-культури.

Щоб далеко не ходити, в тій самій Європі, яка відчуває постійний дефіцит соєвих бобів і змушена їх експортувати, ГМ-сою не вирощують. У країнах Євросоюзу діє жорстка та розгалужена система регулювання обігу ГМ-продукції. Тільки в Іспанії та Португалії дозволяють вирощувати єдину ГМ-культуру — кукурудзу — і то в окремих регіонах і на обмежених площах.

Проблеми вирощування

Навіть коли не говорити про потенційні ризики для людського здоров’я та навколишнього довкілля, застосування ГМ-технологій уже створює безпосередні проблеми для сільського господарства. Багато вчених попереджають, що у вирощуванні ГМ-рослин передача стійкості до гербіциду може передаватися спорідненим диким видам, що дозволить їм перетворитися на резистентні до впливу препаратів гербіцидної дії. Наприклад, в Індії це трапилося з дикою гірчицею, що в результаті стала «супербур’яном» і конкурує за елементи живлення, світло та вологу з ріпаком.

Ласий європейський ринок

Ясна річ, проблеми індуських фермерів з дикою супергірчицею від нас далеко. А от ласий європейський ринок набагато ближче, і туди Україна експортує щонайменше третину своєї зернової продукції. Президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов наголошує на досить очевидному: «Євросоюз — це преміальний ринок, оскільки споживачі у ЄС мають кошти й готові купляти українську продукцію, зокрема, через те, що вона не є генно-модифікованою. Наразі країни-імпортери, зокрема країни ЄС, вимагають від українських експортерів відповідні сертифікати відсутності ГМ в експорті зерна».

____________________

Основну кількість сої з України експортують наразі до країн Євросоюзу. Відповідно, орієнтація на європейський ринок і регулятивні вимоги ЄС є життєво важливими для вітчизняних агровиробників

____________________

Україна 2023 року зібрала рекордні 4,8 млн тонн сої, що перевищило не лише тогорічні 3,7 млн тонн, а й попередній довоєнний рекорд у 4,5 млн тонн (2018). Таким чином, сої в нас виробляють майже в 4 рази більше, ніж споживають всередині країни. За оцінкою аналітиків, загалом за сезон-2023/24 експорт соєвих бобів з України може сягнути нового максимального показника — 3,2 млн тонн.

Й основну кількість сої з України експортують наразі до країн Євросоюзу. Відповідно, орієнтація на європейський ринок і регулятивні вимоги ЄС є життєво важливими для вітчизняних агровиробників. І уникати ситуацій, коли виявлення надлишків пестицидів чи ГМ в тій самій сої загрожує заблокувати взагалі весь імпорт української продукції. А з 2024 року неможливо буде імпортувати жодну тонну сої у ЄС без простежуваності ланцюжка вирощування.

Стратегічний соєвий партнер

Поготів, що Європейський Союз саме істотно потребує української сої. Так, 2023 року зібрав третій за величиною врожай сої — 2,7 млн тонн. Але це аж ніяк не здатне задовольнити попит. Як написано в декларації Europe Soya, «наразі Європа імпортує близько 40 мільйонів тонн сої щороку». Цифри можуть коливатися, але в рамках так званого Європейського протеїнового переходу Україна може виступати щонайпершим стратегічним партнером для задоволення потреб ринку ЄС.

І ЄС навіть просуває та стимулює виробництво класичної сої в Україні. Зокрема, торік проєкт Асоціації «Дунайська Соя» надав компенсацію 15% вартості придбаного оригінального насіння вітчизняної та іноземної селекції не-ГМ сої під посівну кампанію для сільськогосподарських підприємств загальною площею до 1000 га.

Вигода за великим рахунком

Зрештою, експерти наголошують, що чисту сою вирощувати просто вигідніше. Адже правильна агротехніка нівелює критичну проблему бур’янів. Натомість суттєве підвищення ціни на гліфосатвмісні препарати роблять вирощування ГМ сої вже далеко не дешевшим. Окрім того, вирощування трансгенних сортів масової репродукції та сумнівного походження позначається на врожайності — 2–2,5 т/га. А за дещо вищих витрат на вирощування класичної сої можна розраховувати на врожайність від 3–4,5 т/га. Є приклади, коли в умовах, скажімо, Полтавської області господарства за низького технічного оснащення спокійно отримували ті самі 3,5–3,7 т/га.

Поготів технології вирощування сої в Україні розвиваються посиленими темпами. В арсеналі агровиробника наразі не лише сучасні високоврожайні сорти й ефективні ЗЗР, а й рішення багатокомпонентної інокуляції, інноваційних систем живлення, посилення захисту насіння та ефективності процесу азотфіксації, використання мікоризних та фосфатмобілізувальних препаратів тощо.

Та насамперед чиста соя — це зовсім інші експортні перспективи. Якщо врахувати вихід на сталі преміальні ринки — і не лише Європейського Союзу, а й того самого Китаю та інших країн Азії, а також значущу різницю в ціні ГМ та класичної сої, то зважений і вигідний вибір стає досить очевидним.

Іван Кандул