Підживлення сої мінеральними добривами

Останніми роками соя в Україні вважається однією із найбільш нестабільних в плані вирощування сільгоспкультур. Це водночас тепло- та вологолюбна культура, котра гостро реагує на стресові умови вегетації. Перш за все дефіцит вологи в ключові фази розвитку, ґрунтову та повітряну посуху, а також пізні приморозки.

В зв’язку із цим у більшості регіонів України, кліматичні умови яких підходять для вирощування сої, практикується доволі обережне ставлення до цієї культури. Мова передусім про економічний аспект, котрий змушує ретельно прораховувати рентабельність.

Хоча потенціал сучасних інтенсивних сортів сої досягає 5 т/га і вище, нормальним результатом для лісостепової зони України вважається 3 т/га, а для західних областей – до 4 т/га. З огляду на доволі високу ціну сої це дає змогу отримати непоганий прибуток.

З іншого боку, на жаль, у більшості господарств ця культура рідко коли демонструє стабільні результати врожайності, тому навіть 3 т/га незрідка є недосяжним показником внаслідок несприятливих погодних умов.

Тому агровиробники змушені шукати золоту середину поміж інтенсивною технологією вирощування сої та високою ймовірністю недобору врожайності через погоду. Тобто, прораховувати технологію вирощування в фінансовому плані таким чином, аби не зазнати значних збитків.

Справа доходить до того, що іноді сою взагалі вирощують без міндобрив, сподіваючись на опади та на її здатність самостійно забезпечити себе азотом.

Однак така стратегія може бути ефективною лише у виняткових випадках. Адже рослини сої відчувають досить високу потребу як в основних елементах живлення, таких як азот, фосфор і калій, так і в мікроелементах. І саме дефіцит останніх у грунті чи їх недоступність для рослин може бути причиною низької врожайності сої. Навіть за умов достатньої забезпеченості вологою.

На чому не можна економити

Отже, на чому не можна заощаджувати при вирощуванні сої в плані мінерального живлення?

Передусім мова йде про інокуляцію насіння. Іноді, навіть у розвинених в технологічному плані господарствах доводиться зустрічати практику сівби неінокульованого насіння. Мовляв, в грунті і так повно добрив, азотофіксуючі бактерії там також повинні бути, навіщо витрачатися ще й на інокулянт?

Інокулянт на сої

Річ у тім, що саме інокулянт, причому якісний інокулянт, може слугувати каталізатором розвитку рослин сої, як за несприятливих, так і сприятливих умов вегетації. Активізація процесу самостійного забезпечення посівів сої азотом позитивно впливає і на засвоєння інших елементів живлення, а також на стійкість та здоров’я рослин. До того ж, застосувавши хороший інокулянт фермер автоматично закладає у грунті під наступну культуру, не менш, аніж 100 кг/га легкодоступного азоту і відповідно має змогу істотно заощадити на міндобривах, котрі знову дорожчають.

Соя і азотні добрива

При цьому розповсюджена думка, що, мовляв, під сою не потрібно вносити азотні добрива, не відповідає дійсності. В стартові фази вегетації рослини цієї бобової культури гостро потребують азоту і не можуть себе ним забезпечувати повною мірою. Тому навіть якщо мова йде про економічну технологію вирощування, під передпосівний обробіток чи разом із насіння потрібно закласти хоча б 30-40 кг/га діючої речовини азоту.

Фосфор і соя 

Другий важливий стартовий елемент для цієї культури – фосфор, який сприяє розвитку кореневої системи і опосередковано позитивно впливає на азотофіксацію. Фосфорні добрива краще вносити точно, закладаючи їх разом із насінням. Оптимально – на декілька сантиметрів нижче насінини.

Надзвичайно важливим може бути листове внесення фосфору та цинку після появи сходів, оскільки це дасть змогу рослинам якісно розвинути кореневу систему.

Внесення мікроелементів по сої

Величезне значення для нормального розвитку сої, а також життєдіяльності азотофіксуючих бактерій-ризобій, має забезпеченість посівів ключовими мікроелементами. Перш за все це бор, а також молібден і кобальт. Окрім цього соя позитивно реагує на внесення міді і цинку.

Якщо є технічна можливість, препаратом, до складу якого входять бор, молібден і кобальт, можна обробити посівний матеріал сої. Це стане каталізатором якісного розвитку ризобій у грунті.

Надалі ж рекомендується ще принаймні одне внесення бору по листу, краще у суміші із іншими мікроелементами. Така обробка є критично необхідною перед початком цвітіння сої, оскільки додатковий бор сприятиме зниженню абортації зав’язі. При цьому інші мікроелементи істотно покращать перебіг проходження ключових процесів цвітіння та зав’язування плодів.

Головні добрива для сої

Відповідно, повертаючись до економічного аспекту вирощування сої, наголосимо, що навіть у разі, коли мова йде про скорочення витрат на мінеральне живлення, не можна відмовлятися від:

• Якісного інокулянту;
• Перед- або припосівного внесення азот і фосфору в помірній нормі;
• Листового внесення бору.

Також вельми бажаною є обробка насіння препаратами, до складу яких входять бор, молібден і кобальт, а також листове внесення фосфору і цинку. Це дасть змогу рослинам сої більш впевнено пройти стресові погодні умови вегетації, а також сформувати вищу врожайність.