Що робити із кислими ґрунтами

Родючість ґрунтів залежить від цілої низки факторів. Одним із них є показник pH, котрий безпосередньо впливає на якість засвоєння кореневою системою рослин поживних речовин. В тому разі, якщо це значення є нижчим, аніж 6-5,5, переважна більшість сільгоспкультур може почуватися досить некомфортно і не реалізувати очікуваний потенціал врожайності.

Поряд з тим в Україні, на жаль, не бракує закислених грунтів як через їх природні особливості, так і надмірне багаторічне застосування мінеральних та органічних добрив. Ситуація ускладнюється тим, що більшість видів поширених мінеральних добрив також мають фізіологічно кислу реакцію, тому погано засвоюються в грунтах, що мають занижений рівень pH.

Особливої гостроти проблема набуває у зоні Полісся, а також у регіонах із піщаними грунтами, крізь які легко промиваються елементи живлення і в яких не утримується волога. Майже завжди вони мають кислу реакцію, що додатково ускладнює вирощування сільгоспкультур.

Зокрема, нам доводилося спілкуватися із агровиробникам, котрі пропрацювавши багато років на таких полях на Київщині, зрештою, відмовилися від них. Адже не дуже приємно, вкладаючи значні кошти щороку та душу у агротехнологію, отримувати по 5-6 тЇга кукурудзи, там де сусіди вирощують удвічі більше.

Тому розпочнімо саме із піщаних кислих грунтів, як найбільш складної проблеми, яку складно подолати традиційними способами, наприклад, внесенням вапна чи доломітового борошна. Як свідчить досвід окремих господарств, оптимальним рішенням у такому разі є цілковита відмова від суцільного внесення міндобрив за допомогою розкидачів та подальшого заробляння їх в грунт.

Натомість більш ефективним із економічної точки зору є цільове внесення міндобрив, краще за все – у поєднанні із технологією смугового обробітку грунту.

Логіка тут наступна. Внісши на піщані кислі грунти міндобрива розкидним способом навіть навесні, не кажучи вже про осінь, ми неефективно використовуємо їх потенціал. За той час, поки насіння проросте, діюча речовина частково промиється в нижні шари грунту, частково – зв’яжеться, натомість рослинам не дістанеться майже нічого. Хіба що одночасно провадити обробіток грунту та висів. Проте фактично усі добрива, внесені в міжряддя, будуть неефективними.

Тому пропонується давати добрива винятково в зону розташування кореневої системи рослин: або припосівним способом за традиційної технології обробітку грунту, або ж в нарізані смуги за технологією стрип-тілл. Таким чином, молоді рослини встигнуть щось вхопити поживне до того часу, поки діюча речовина не буде втрачена або зв’язана в грунті.

При цьому краще внести меншу норму міндобрив, проте обрати саме такі формуляції, які розраховані на найвищу ефективність у кислому середовищі. Переважно це продукти відомих світових виробників. Також можна підібрати хороше польське чи вітчизняне міндобриво.

На жаль, якщо вести мову про глобальне покращення характеристик кислих грунтів, то в Україні лічені агрокомпаній займаються їх розкисленням. Це пояснюється часом небажанням вкладати додаткові кошти в орендовані паї, або ж банальним сподіванням, що якось обійдеться і так. Щодо останнього, то навряд чи.

Річ у тім, що за сучасних технологій вирощування сільгоспкультур, що передбачають збільшені норми внесення азотних добрив, наростаюче закислення грунтів є неминучим. Причому воно може торкнутися навіть благополучних наразі полів. Додатково сприяє цьому процесу і регулярне вилучення із поля пожнивних решток – соломи. Втім, так само як і приорювання її у значних обсягах.

Мінімальним заходом для покращення ситуації є застосування відомого міндобрива – кальцієвої селітри, що має яскраво виражену лужну реакцію. Проте, звісно, у більшості випадків це не може бути панацеєю. Тому краще практикувати комплекс заходів.

По-перше, це всім відоме вапнування грунтів, що є відносно недорогою, але при цьому доволі марудною агротехнічною операцією. Також можна застосовувати інші матеріали, до складу яких входить кальцій.

По-друге, це періодичне вирощування проміжних культур, таких як гречка, котрі позитивно впливають на показники pH грунтів. Так само добре включити до сівозміни озиме жито. Проте, ясна річ, далеко не всі аграрії можуть скористати із цих способів із різних причин – починаючи від комерційної привабливості культури і закінчуючи наявністю вологи в грунті.

Доволі ефективним може бути також застосування добрив на кшталт фосфоритного борошна із добавками. До його складу може входити окрім фосфору та кальцію, також магній, сірка, калій та деякі інші елементи живлення. Це досить дорогий та довгограючий підхід до подолання проблеми, проте, очевидного покращення можна досягти вже за два-три роки.

З іншого боку, особливого вибору у тих фермерів, які працюють на грунтах із низьким pH за інтенсивними технологіями вирощування, власне, і немає. Рано чи пізно, ця проблема постане дуже гостро і вже нині краще взятися за її подолання.