Україна відкриває нові експортні можливості на китайському ринку

В час, коли потужний експорт у країни Європи стикається з обмеженнями та перепонами, особливо важливою є диверсифікація поставок. І найбільший імпортер продовольства у світі — Китай є одним із найважливіших торгівельних партнерів України. Нинішнього року можна говорити про обнадійливу динаміку експорту в КНР та відкриття нових можливостей для наших агровиробників

Стабільність у буремний час

Ринок КНР в останні роки був і є одним із головних напрямів для збуту українських зернових, олійних культур і продуктів їхньої переробки. Експорт до Піднебесної забезпечує стабільні валютні надходження навіть у складних умовах, пов’язаних із воєнними діями на території країни. Цьогоріч, коли глобальні ринки відчувають вплив посухи та змін у попиті, торгівельні зв’язки з КНР демонструють певну стабільність із перспективами розширення асортименту продукції та нарощування її обсягів.

Динамічні перспективи

2025 року відбулося кілька значущих подій, які підкреслюють динаміку розвитку аграрної торгівлі між Україною та Китаєм. Зокрема навесні було підписано протоколи щодо експорту українського гороху та диких водних біоресурсів, таких як риба та морепродукти з Чорного та Азовського морів. Крім того, у липні було укладено контракти на постачання 500–700 тис. тонн українського ячменю за ціною 240 дол./т на умовах CIF (продавець бере на себе ризики після завантаження товару на судно, а також витрати на розвантаження, митне оформлення й подальшу доставку: у КНР це — імпортні мита, податки та локальна логістика). Це вказує на підвищення інтересу китайських компаній до української продукції.

Крім того, тривають роботи щодо підготовки ще п’яти нових протоколів, які значно розширять можливості експорту української продукції в Китай:

• пшеничне борошно;
• корми для домашніх тварин;
• м’ясо птиці (експорт / імпорт);
• яловичина (розширена номенклатура);
• кукурудза (оновлені вимоги).

Стратегічні культури

Станом на 2025 рік чинні фітосанітарні протоколи дозволяють Україні експортувати в Китай низку стратегічних продуктів. Зокрема сою, яка має попит у китайському тваринництві як корм, пшеницю та ячмінь, які використовують у харчовій і кормовій промисловості, горох як відносно новий продукт із потенціалом збільшення обсягів. І, звичайно, кукурудзу, постачання якої здійснюється через сертифікованих постачальників із регулярним оновленням списків елеваторів китайською стороною.

Серед очевидних досягнень варто зазначити, що 2023/24 маркетингового року Китай імпортував близько 702 тис. тонн українського ячменю, що становило приблизно 20% загального експорту цієї культури з України. Кукурудза, попри всі коливання та скорочення китайського попиту, теж посідає провідне місце в експортному портфоліо.

Жорсткі вимоги та виклики

Торгівля з Китаєм характеризується суворими вимогами, які визначають умови співпраці. Зокрема, детальний фітосанітарний контроль передбачає детальні лабораторні аналізи на наявність карантинних шкідників, залишків пестицидів і токсинів, а також аудити елеваторів і інспекції. Кожна партія продукції потребує фітосанітарний сертифікат від Держпродспоживслужби, супровідних комерційних документів і відповідного пакування згідно з протоколами. Можна навести приклад з експортом ячменю 2025-го, коли неповна документація заблокувала 10% партій під час аудитів.

Окрім того, реєстрація компаній вимагає проходження складного процесу додавання до офіційного китайського списку після національної перевірки. Самі адміністративні процедури часто тривають місяці, ускладнюючи швидкий вихід на ринок, але Китай акцентує на стабільності постачань і репутації партнерів для довгих відносин.

Помилки експортерів часто пов’язано з недостатньою підготовкою до бюрократичних процедур, через що далеко не всі компанії потрапляють у китайський список. Також порушення протоколів призводять до штрафів, а затримки через війну зривають угоди.

Варто зазначити, що в Україні додатково діють квоти та мінімальні експортні ціни для зернових у 2024–2025 роках, що безпосередньо впливає на рентабельність операцій і вимагає ретельного планування.

Серед глобальних гравців

Китай, як найбільший імпортер зернових з обсягами понад 100 млн тонн сої та кукурудзи щорічно, є висококонкурентним середовищем для експортерів. Так, Україна утримує позиції в сегменті ячменю з часткою 5–10% ринку. Проте стикається з жорсткою конкуренцією в сої та кукурудзі від таких глобальних гравців, як Бразилія, США, Аргентина та Росія, кожен з яких має свої переваги в масштабах виробництва, логістиці й політичних зв’язках.

• Бразилія є головним постачальником сої та кукурудзи в КНР. Китай активно інвестує у бразильські порти, залізниці та склади, що гарантує стабільні й дешевші поставки. Завдяки великим урожаям і сприятливій логістиці Бразилія утримує лідерство за обсягами;
• США після врегулювання торгівельних суперечок із Китаєм у 2020–2021 роках (та попри новочасні тарифні погрози) відновили значні поставки сої, м’яса та зернових. Американські компанії мають сильні позиції завдяки репутації, високим стандартам якості та державній підтримці експорту;
• Аргентина теж є одним із провідних постачальників аграрної продукції на китайський ринок, де головну роль відіграють соєві боби, кукурудза тощо. Зокрема, південноамериканська країна спеціалізується на постачанні соєвого шроту й олії, які безпосередньо конкурують з українською соняшниковою продукцією. Загалом Китай закуповує в Аргентині значні обсяги білкових кормів для тваринництва;
• Росія після 2022 року посилила свою присутність на китайському ринку, уклавши міждержавні угоди про збільшення постачань зернових (пшениця, ячмінь) та сої. Крім того, політичні зв’язки Москви й Пекіна створюють для російських експортерів додаткові преференції проти конкурентів. Варто також зазначити логістичні переваги, бо ці країни мають спільний кордон тощо.

Горизонти співпраці

Незважаючи на виклики та жорстку конкуренцію з боку глобальних гравців, перспективи аграрного експорту в Китай є досить обнадійливими. Є позитивні зрушення з розширенням асортименту, фокусуванні на переробленій продукції, такій як олії та шроти, постачанням низки нішевих культур і продуктів тощо.

Також відкриваються певні перспективи із залученням китайських інвестицій в українську логістику. Залізничні маршрути як відгалуження ініціативи Шовкового шляху через Польщу з виходом до балтійських портів можуть зменшити залежність від чорноморських портів із часом доставки 20–30 днів.

Іван Кандул