Основні переваги та можливі ризики вирощування в монокультурі

Сучасне сільське господарство — це великий промисловий агробізнес. І різке скорочення сівозмін, вирощування у монокультурі стало велінням часу. Хотілося б нам цього чи ні, але цей факт варто чітко усвідомити, як і врахувати пов’язані з цим переваги та ризики, що постають практично перед кожним господарством.

Максимальне скорочення сівозмін, вирощування в монокультурі набуває все більшого поширення в Україні. Основною причиною цього є місткі та відносно стабільні ринки збуту таких прибуткових культур, як соняшник, кукурудза, зернові, соя, ріпак й ін. Хоча це стосується не лише України — швидше, наші агровиробники на свій лад утілюють світовий досвід.

Підвищення врожайності й ефективності виробництва. Монокультура дозволяє максимально ефективно використовувати наявні ґрунтово-кліматичні умови. Ті культури, що стійкіші до несприятливих чинників конкретно агроценозу й водночас найкраще реалізують його переваги, є основою монокультурної системи рослинництва. Як правило, це добре знайомий і досконально налагоджений процес, що забезпечує стабільно високу продуктивність, мінімізацію ризиків / втрат і максимальну рентабельність.

Простіший менеджмент — висока кваліфікація. Вочевидь монокультурне виробництво потребує менше зусиль, знань і ресурсів, ніж полікультурне. Сам спектр питань і викликів, що можуть виникнути в процесі вирощування тільки однієї культури, набагато вужчий — опанувати всі відповідні агрозаходи й тонкощі значно простіше.

Поле для технологічного зростання. За налагодженого вирощування монокультури в аграріїв, як правило, з’являються можливості й ресурси для опанування нових технологій. Це і точне землеробство, і використання супутникових даних, і застосування дронів тощо. Своєю чергою це відкриває нові можливості для підвищення ефективного агровиробництва.

Збільшення ­прибутковості. Спеціалізація на максимальному обмеженому спектрі культур, які найбільше відповідають конкретним ґрунтово-кліматичним умовам, сприяє отриманню вищих урожаїв. Окрім того, сам процес вирощування в монокультурі менш складний і затратний, ніж робота із широким спектром культур. Адже різні культури потребують різного технічного забезпечення господарства, окремих систем живлення, захисту від бур’янів, хвороб і шкідників, підходів до зберігання тощо.

Зворотний бік медалі

Деградація й втрата родючості ґрунту. Монокультурна практика може критично порушити природний баланс ґрунтів. Інтенсивний спрощений агроценоз позбавляє ґрунт поживних речовин, призводить до зменшення біорізноманіття бактерій і мікроорганізмів, необхідних для підтримання родючості. Також це позначається на структурі ґрунту, посилює ерозійні процеси тощо.

Максимізація мінерального живлення. Інтенсивне вирощування обмеженого спектра культур на одній і тій самій земельній площі виснажує ґрунт, знижує його родючість і продуктивність. Як наслідок, для отримання високих урожаїв потрібно вносити все вищі норми мінеральних добрив. Їх використання, своєю чергою, теж негативно впливає на склад, структуру, мікробіологічні параметри ґрунту й, відповідно, його продуктивність. Відтак виробник потрапляє у свого роду замкнуте коло, де кожен подальший крок, усуваючи злободенну проблему, ускладнює ситуацію загалом.

Пестицидне навантаження. Виробники, які практикують монокультурне землеробство, натрапляють на великі труднощі щодо боротьби з поширенням шкідників і патогенів на своєму полі. Монокультурні культури частіше потерпають від хвороб і шкідників — обмежене біорізноманіття є для шкідливих організмів свого роду заповідником, сприятливим для розвитку їх популяції штучним резерватом.

Як наслідок, у господарстві вимушені застосовувати більшу кількість пестицидів для захисту врожаю. Що, своєю чергою, забруднює ґрунт, веде до його деградації, становить загрозу для ґрунтових вод і навколишніх водойм тощо. А оскільки за монокультурного вирощування виникає проблема появи резистентності у шкідників і патогенів, то інтенсивність застосування пестицидів тільки підвищується.

Порушення водного балансу. Наукові дослідження та виробнича практика свідчать: вирощування в монокультурі може призвести до погіршення ситуації з вологозабезпеченням. Якщо на земельній ділянці зростає всього один вид культури, то його кореневої системи недостатньо для підтримання структури ґрунту. Це може призвести до ерозії та втрати водопоглинальної здатності ґрунту. Як наслідок спостерігається деградація родючого шару, рослини потерпають від браку вологи в ґрунті.

Знищення комах-запилювачів. Фахівці зазначають, що 80% видів квіткових рослин потребують перенесення комахами пилку з одних квітів на інші. Без цього неможливе запилення й утворення насіння. Щодо агровиробництва, то ще кілька років тому експерти МХП порахували: в разі вдалого запилення ріпаку й соняшнику можна отримати підвищену врожайність цих культур і збільшити прибуток на майже пів мільярда гривень на рік.

Однак широке застосування пестицидів, гербіцидів й інших хімічних речовин у монокультурному господарстві становить велику загрозу для бджіл та інших комах-запилювачів. Як результат — зменшення їх популяції, що має очевидно негативні наслідки для вирощування сільськогосподарських культур як у масштабах конкретного господарства, так і на глобальному рівні.

Степан Коцький