Подружжя з Вінниччини відновило старий млин і виробляє борошно за давньою технологією – на кам’яних жорнах

У селі Клекотина на Вінниччині відродили історичну пам’ятку — млин, якому понад 200 років. Будівлю, що перебувала у занедбаному стані, придбала та відновила родина Кузь. Сьогодні тут запрацювало крафтове виробництво "Сивий млин 1825", де зерно мелють на кам’яних жорнах за давньою технологією.

Коли подружжя Кузь купили млин, споруда була фактично напівзруйнованою: протікав дах, гнили підлоги, механізми не працювали.

"По суті, ми придбали саме приміщення в частково зруйнованому стані. Тут були частини механізмів, але, на жаль, не всі. Збереглися кам’яні жорна та частина тогочасних дерев’яних конструкцій. Усе інше — підлогу, дах — потрібно було відновлювати. Наразі це жорновий млин, відтворений за давніми традиціями", — розповів власник крафтового виробництва борошна "Сивий Млин 1825" Микола Кузь.

За словами чоловіка, помел зерна здійснюється за допомогою кам’яних жорен. Після перемелювання борошно потрапляє до просіювача, де воно розділяється на гатунки: вищий, перший, другий і висівку. Також є можливість отримати непросіяне цільнозернове борошно.

Архівні документи свідчать, що перші млини на річці Мурафа у Клекотині почали працювати ще у 1799 році. Один із них і став основою сучасного відродженого виробництва.

Відновлений млин працює на жорнах, які обертаються повільніше, ніж сучасні механізовані млини. За словами Олени Кузь, такий спосіб помолу дозволяє зерну не перегріватися і зберігати природну структуру.

"Наше борошно з жорнового помелу містить багато вітамінів, білків, жирів та заліза, що є дуже корисним для організму. Воно відрізняється від продукції іншого способу помелу. За день ми можемо перемолоти до 200 кілограмів борошна", — пояснила Олена Кузь.

Особливу увагу подружжя приділяє пошуку якісного зерна.

"Ми закуповуємо пшеницю у місцевих аграріїв, адже після кількох аналізів з’ясували: не всі сорти підходять для нашого борошна. У зерні має бути високий вміст білка та клейковини. Це був складний процес: купували зерно, здавали на аналізи, отримували незадовільні результати й продовжували пошуки. Це зайняло чимало часу. Найважче для нас було показати людям цінність цього борошна, розповісти про традиції та довести, чому воно найкраще, якісне й потрібне для організму", — розповіла жінка.

Нині "Сивий млин 1825" працює у форматі міні-виробництва. Подружжя власноруч зібрало невеликий млин із старих деталей, проте в перспективі планує запустити великий млин, здатний виробляти до двох тонн борошна на добу.

Продукцію вже замовляють пекарні, які спеціалізуються на хлібі на заквасках.

"Ми постачаємо наше борошно на місцевому рівні — у межах громади. Також воно користується попитом в інтернеті. Маємо сторінки в Instagram, Facebook та TikTok, де розповідаємо й показуємо процеси виробництва: від помолу на жорнах до фасування. Це допомагає людям краще зрозуміти, що таке жорновий помел і чому він корисний для здоров’я".

Родина також працює над створенням власної пекарні, щоб пропонувати покупцям не лише борошно, а й готовий хліб за давніми українськими рецептами.

Зі слів подружжя, відновлення млина — це не лише бізнес, а й культурна місія.

"Традиції жорнового помолу вже, напевно, майже повністю втрачені. Лише невелика група людей в Україні ще щось знає та вміє. Потрібно відтворювати те, з чого ми вийшли, з чого починалося село. Завжди був млин, були люди, була земля. Це, напевно, й є сутність українця, адже ми — землероби", — сказала Микола Кузь.

Пише suspilne.media.