Особливості мінерального живлення озимого ріпаку

Ця культура характеризується досить великими потребами азоті, фосфорі, калії, магнії, сірці та деяких ключових мікроелементах. Слід враховувати також своєчасність внесення поживних речовин на посівах ріпаку, особливу у формі позакореневого живлення. Від збалансованості мінерального живлення ріпаку може залежати підвищення врожайності на 30-35%, а в окремих випадках навіть більше.

осіннього періоду вегетацію ця культура може засвоїти від 50 до 60 кг азоту в діючій речовині. Загалом існує просте правило – для того, щоб отримати один центнер врожаю необхідне внести приблизно 5 кг азоту. В цьому разі на передній план виходить своєчасність та точний розрахунок при внесенні.

Завелика доза азоту восени разом із щедрими опадами може призвести до занадто стрімкого розвитку озимого ріпаку і відповідно проблем під час перезимівлі. Натомість потрібно чітко усвідомлювати стан посівів після перезимівлі та за наявності певного відсотка ослаблених рослин та втрати частини листової маси потурбуватися про внесення додаткової дози азоту. Нехтуванням цим фактором може призвести до втрати принаймні 0,5 тони майбутнього врожаю.

Слід також врахувати і те, що засвоєння азоту на посівах ріпаку не перевищує зазвичай показник 60%. Тому бажано або провадити підживлення азотними добривами із запасом, або ж з метою економії використовувати нетрадиційні способи внесення. Скажімо, переважне використання азотних добрив у рідкому вигляді, причому здійснювати грунтове внесення. Ми не маємо поки що даних саме по ріпаку, однак грунтове внесення рідких азотних добрив в посівах кукурудзи забезпечує приріст врожайності в межах 10%.

Оптимальною формою внесення азотних добрив за традиційною технологією лишається підживлення по мерзлоталому грунту. Залежно від забезпеченості регіону вологою, кількість внесених таким чином азотних добрив може коливатися від 40 до 90% загальної потреби посівів озимого ріпаку в азоті. Остання цифра передбачає відмову від внесення рідких азотних добрив типу КАС.

Слід розуміти, що надмірне азотне підживлення після відновлення весняної вегетації посівів, що добре перезимували дасть зворотній ефект: рослини банально почнуть «жирувати», заклавши непосильну для себе кількість бруньок та пагонів. Зрештою це може призвести до неефективної перевитрати мінеральних добрив.

Які види твердих добрив оптимально використовувати на посівах ріпаку?

В цьому питанні багато чого залежить від наявності азоту в грунті, а також стану посівів після відновлення вегетації. Діє проста залежність: чим слабшими є посіви ріпаку після перезимівлі, тим швидше вони потребують азоту. Тому оптимальним буде внесення або ж рідних добрив, або ж твердих, що перебувають у нітратній формі, передусім, традиційної аміачної селітри.

Якщо ж натомість ми маємо справу із міцними рослинами, які нормально перезимували, для них оптимальним буде внесення азотних добрив, що мають пролонговану дію, себто, карбамід або ж його рідка форма – КАС.

Середньозваженим варіантом може бути внесення сульфату амонію, який заразом забезпечить цю культуру критично важливим для неї мезоелементом – сіркою. Також доволі перспективним варіантом є використання швидкорозчинних багатокомпонентних добрив європейського виробництва, основним елементом в складі яких є азот. В тому числі рекомендоване також їх листове внесення.

В даному разі ми впритул підходимо до завдання збалансованості живлення озимого ріпаку. Внесення азоту має супроводжуватися достатньою кількістю фосфору і калію, що перебувають у доступних для засвоєння формах, а також сірки. Важливу роль у живленню ріпаку відіграє ціла низка мікроелементів, передусім, бор, марганець, мідь і молібден. Роль останніх зростає по мірі зростання кислотності грунту.

Тема підживлення посівів мікроелементами і досі є неоднозначною у аграрному середовищі, оскільки це передбачає додаткові витрати на вирощування. Тому і досі на озимому ріпаку доволі часто акцентується увага на азотному живленні і сірці, меншою мірою на фосфорі і калії. При цьому тема мікроелементів може взагалі ігноруватися. Зазначимо, що своєчасне і технологічно виправдано забезпечення рослин ріпаку комплексом мікроелементів, себто, збалансоване живлення дає змогу підвищити стресостійкість рослин та ступінь стійкості їх проти захворювань. Тому правильний підхід до мінерального живлення посівів може в подальшому сприяти певній економії на інших препаратах.

При цьому особливо наголосимо на визначальній ролі сірки, за дефіциту якої про прийнятний врожай озимого ріпаку не може бути й мови. Від наявності цього мезоелементу прямо залежить ступінь та якість засвоєння рослинами азоту, і про нестачу сірки вгрунті повідомить характерне пожовтіння листків. Потребу в сірці можна забезпечити передусім внесенням такого популярних видів добрив як сульфат амонію та сульфат магнію.

Однак за недостатньої кількості в грунті доступного калію краще орієнтуватися на позакореневе підживлення сульфату калію, який заразом діє як регулятор росту та антистресант. При цьому варто враховувати наявність специфічного антагонізму в грунті поміж калієм та магнієм.

Навіть за умови достатньої «заправленості» грунту NPK під час передпосівного обробітку грунту після відновлення вегетації озимий ріпак потребує обов’язково потребує певної кількості легкодоступного фосфору. Як відомо, цей макроелемент є малорухливим у грунті (фактично нерухливим), однак він має визначальне значення разом із азотом та сіркою під час ранньовесняного розвитку рослин. Оптимальним рішенням може бути використання комплексним мікродобрив, у складі яких фосфор перебуває у легкодоступній (трьохвалентній) формі. Вищим пілотажем у даному разі буде прикореневе внесення фосфорних добрив або ж застосування рідких їх форм.

Такий мікроелемент як бор є життєво важливим фактором розвитку для більшості традиційних сільгоспкультур. Не є винятком і озимий ріпак, посіви якого за нестачі бору можуть недодати до 10% врожаю. Адже бор відповідає за цілу низку фізіологічних процесів, починаючи від білкового обміну і закінчуючи важливою роллю при цвітінні і формуванні насіння.

На кислих грунтах критично важливим є наявність молібдену, який в даному разі сприятиме кращому засвоєнню рослинами ріпаку азоту та фосфору. Його відсутність у цьому разі також може спричинити суттєві втрати врожайності. Своє чергою сучасне вирощування озимого ріпаку передбачає обов’язкове підживлення марганцем в фазі бутонізації, що зрештою позитивно відбивається на розвитку рослин (обмін речовин, ферментний обмін, фотосинтез) і на фінальній врожайності.

Не буде перебільшенням твердження про те, що озимий ріпак потребує максимально широкого спектру мікроелементів у доступній формі. З цією метою оптимально орієнтуватися на використання комплексних видів добрив для позакореневого живлення. Однак такі критично важливі мікроелементи як бор чи марганець слід обов’язково вносити в критичні фази розвитку рослин.

Зауважимо зростаючу роль технологій точного землеробства, серед яких нас у даному питанні передусім цікавить проведення точних аналізів грунту та в подальшому диференційоване внесення добрив. Це може забезпечити певну економію на придбанні калійних та фосфорних добрив, а також показати чітку картину щодо наявності сірки в грунті. В багатьох випадках фіксується або жорсткий її дефіцит, що вимагає внесення підвищених норм сірковмісних добрив, або ж, навпаки, повна забезпеченість грунтів цим мезоелементом.