Дефіцит вітчизняної риби коштує Україні 411 тис. тонн імпорту щороку

Норвезький оселедець. Норвезький лосось. Чилійська форель. В'єтнамська тілапія. Саме ці риби займають 80% українського ринку рибної продукції. Не, тому що вітчизняну рибу важко виростити — а, тому що виростити вигідно досі складно. Мінекономіки визнало проблему і запропонувало шляхи.

«Україна має значний потенціал для розвитку аквакультури та водночас залишається залежною від імпорту рибної продукції. За статистикою саме імпорт складає 80% внутрішнього ринку України»

— зазначила заступниця міністра економіки Ірина Овчаренко на заході організованому Мінекономіки Держрибагентством та Методично-технологічним центром з аквакультури.

Розвиток вітчизняного аквафермерства є одним із ключових напрямів зміцнення продовольчої безпеки підтримки регіональної економіки та створення нових робочих місць. Локальне виробництво риби забезпечує коротший шлях продукції до споживача що позитивно впливає на її якість та екологічність.

Потенціал є — чого бракує

Торік імпорт склав 411 тисяч тонн із близько 550 тисяч спожитих. Норвегія є найбільшим імпортером риби в Україну, а українці — найбільшим покупцем норвезького оселедця.

Україна має водойми ресурси та кліматичні умови для вирощування коропа форелі сома судака і навіть екзотичних видів. Дрібні фермери вже вирощують — від карасів у ставках до австралійських раків під Миколаєвом. Але промислового масштабу бракує через три чинники.

Перший — доступ до якісного рибопосадкового матеріалу. Більшість вітчизняних рибгоспів використовують старі породи з низьким приростом. Другий — енергозатратність. Підігрів води для лосося чи форелі в умовах блекаутів — дороге задоволення. Третій — логістика збуту. Дрібний виробник риби не може потрапити на полиці великих мереж без посередника.

Один кейс що показує як це може працювати

Михайло Степанов із Миколаєва три роки вирощує австралійських раків і осетрів у власних ставках. Ціна — 1 000 грн/кг. Покупці — ресторани й приватні замовники. Ніяких мереж ніякої логістики на тисячу кілометрів. Схема що дає маржу при мінімальній інфраструктурі.

Саме таку модель — локальне виробництво під локальний попит — Мінекономіки розглядає як точку входу для розвитку аквакультури. Не замінити норвезький лосось одразу, а заповнити нішу свіжої місцевої риби яку зараз займає імпорт.

За матеріалами: Мінекономіки, Держрибагентство, Censor.net, Агро Перспектива, Agravery