Особливості організації території під закладення саду

Закладення плодових насаджень — дуже важливий і відповідальний процес. Адже витрати на створення саду, догляд за ним до отримання перших промислових урожаїв достатньо суттєві, і, що найголовніше, помилки у проектуванні, організації й закладенні саду нагадуватимуть про себе протягом десятиріч.

Організація території саду — це комплекс рішень з раціонального розміщення дерев, порід і сортів, створення садозахисних насаджень і доріг, проектування та побудова зрошувальної системи, захист від приморозків і граду.

Зазвичай сад розпочинається зі створення проекту. Це основний документ майбутнього саду, так би мовити, його паспорт. Останнім часом створенням проектів займаються спеціалізовані організації, що мають державні сертифікати на виконання подібних робіт. Наразі садоводи зацікавлені в тому, щоб держава відшкодовувала витрати на створення нових садів. Однак, щоб отримати відповідне відшкодування, необхідно виконати певні умови, і перша з них — проект саду має бути створений у спеціалізованих організаціях.

Іншою умовою є використання садивного матеріалу, вирощеного і сертифікованого лише в розсадниках, зареєстрованих і сертифікованих на таку діяльність у відповідних державних органах, із сортами й підщепами, що занесені до Реєстру сортів України. Це не влаштовує тих виробників, які бажають вирощувати і реалізовувати плоди нових сортів у насадженнях, технологію експлуатації яких ще не впроваджено у нашій країні. Такі сільгоспвиробники можуть самостійно розробляти проект саду і проводити відповідні організаційні роботи.

У новостворюваних садах, наприклад фермерських, проектні роботи розпочинають із вибору площі під сад і розбивання ділянки на квартали, які обмежуються дорогами та садозахисними насадженнями.

У великих садах, на ділянках із вирівняним рельєфом, їх оптимальні розміри становлять 12–18 га (200–300 × 500–600 м) для зерняткових і 8–12 га (200–300 × 400 м) для кісточкових плодових порід. На горбкуватому рельєфі, нерівній місцевості, а також у невеличких фермерських господарствах величину кварталу можна зменшити до 2–5 га.

Найбільш раціональна форма кварталу, як і загалом садової ділянки — прямокутна зі співвідношенням сторін 1:1,5–2,5, але припустимі й інші форми, якщо цього не можна уникнути.

Розбивати сад на квартали починають після того, як визначили конфігурацію всієї ділянки. Перш за все, розраховують площу під групу основних порід — зерняткових і кісточкових.

 

Ділянка молодого саду на схилі з системою зрошення

Під час розбивання площі на квартали потрібно пам’ятати про напрямок рядів майбутнього саду. Їх слід розташовувати з огляду на висоту схилу та переважні напрямки вітру. На вирівняному рельєфі з невеликим ухилом ряди бажано спрямовувати з півночі на південь, тому й квартали мають бути розташовані уздовж меридіану.

У будь-якому підручнику з плодівництва досить легко знайти рекомендації зі створення садів із так званою монокультурою — саду з однією породою і набором сортів, близьких за строком достигання. Ширина однієї сортової смуги має вміщувати приблизно 6–8 рядів. У такому разі запилення квіток плодових рослин буде оптимальним, а плоди збирати — зручно.

Часом обмеженість у земельних ресурсах спонукає розміщувати в одному кварталі декілька груп сортів за строками достигання, або навіть декілька порід досить різних за біологією. У такому разі поряд розміщують сорти і породи, що мають близькі строки достигання плодів і однакові або подібні системи захисту від шкідників і хвороб. Причому одну групу сортів для зручності обприскування необхідно розташовувати уздовж усієї довжини кварталу. Це спрощує проходження обприскувачів, що, своєю чергою, дає змогу заощаджувати на пальному й отрутохімікатах. Якщо ж проектують розміщення в одній клітці, наприклад, сортів раннього строку достигання, а в іншій пізнього, то захисні заходи можна буде проводити вздовж усього саду лише до крайнього строку очікування ранніх за достиганням сортів. Надалі для обприскування пізніх сортів доведеться розвертати техніку посередині саду, що інколи буває дуже складно і забирає багато часу, або, проїжджаючи повз клітки ранніх сортів, вимикати обприскувач. Таке використання транспорту є дуже непродуктивним.

Розміщення дерев у саду має також сприяти механізації основних технологічних процесів догляду за деревом і врожаєм. Нині широко використовують прямокутну і контурну системи розміщення дерев. За прямокутної системи можна значно збільшити кількість дерев на одиниці площі. При цьому дерева розміщують у ряду щільніше, ніж рядами, по кутах прямокутника. Водночас покращується освітлення дерев, спрощуються догляд і захист від шкідників і хвороб. Отже, така система розміщення дерев дає змогу отримувати плоди найвищої якості, й тому вона досить поширена в сучасному садівництві.

Контурна та прямокутна системи розміщення плодових дерев у саду

Контурне розміщення дерев використовують на схилах. Дерева висаджують рядами по горизонталях, зважаючи на рельєф місцевості. При цьому відстань у рядах постійна, а між рядами змінюється залежно від рельєфу. Контурна система садіння доцільна лише на схилах 5–10°, а також на терасах.

Особливості породи, підщепи і форми крони безпосередньо впливають на щільність садіння. Ущільнені схеми садіння допустимі лише за умови високого агротехнічного фону, обов’язкового зрошення і підживлення дерев. Рекомендовану щільність для промислових насаджень України наводимо у таблиці.

Схеми розміщення плодових дерев у саду залежно від породи, сили росту сортів і підщеп і типу крони

Останнім часом спостерігаються тенденції закладати сади з односортовими кварталами. Це зовсім новий напрям для садівництва України, тому питання впровадження таких насаджень у виробництво потребує детального вивчення. Слід лише відзначити, що для забезпечення запилення квіток використовують непродуктивні сорти-запилювачі, що їх висаджують через певну відстань один від одного поміж дерев основного сорту — приблизно через 10 дерев у ряду й на відстані 4–5 рядів у шаховому порядку.

Садозахисні насадження розташовують за периметром садового масиву (садові узлісся, що складаються з 2–5 рядів дерев і чагарників) і на межах кварталів (1–2-рядні вітроломні смуги). Між садозахисними насадженнями і першими рядами плодових дерев залишають вільні «тіньові» смуги.

Тіньові смуги уздовж довгих сторін кварталу від проекції крони деревних порід до проекції плодового дерева розраховують у межах 5–6 м, а смуги уздовж короткої сторони кварталу — 10–12 м. Останні називають розворотними, тому що на них розвертаються машини під час міжрядного обробітку ґрунту і обприскування саду проти шкідників і хвороб.

Зазвичай садозахисні смуги проектують і висаджують за декілька років до власне закладання саду. Також допустимо використовувати швидкорослі дерева, які випереджатимуть за ростом плодові дерева. Як основні деревні породи у садозахисних смугах найчастіше використовують тополі та волоський горіх. Щодо горіхів можна стверджувати, що їх вирощування є більш доцільним, адже реалізація зібраних горіхів дає змогу отримувати додаткові кошти з умовно непродуктивних територій. Тополя ж у період визрівання насіння материнських форм формує пух, що може спричинювати алергічні реакції у людей. Деякі виробники замість тополі висаджують липу або акацію. Це порівняно швидкорослі дерева, стійкі до несприятливих кліматичних умов як улітку, так і взимку, до того ж вони є чудовими медоносами.

Типова схема організації саду

Для забезпечення безперешкодного руху сільгосптехніки та вивезення отриманого врожаю потрібні дороги.

Для транспортування вантажу і переміщення сільгосптехніки створюють магістральні, окружні, міжквартальні та міжклітинні дороги.

Магістральні шляхи прокладають уздовж основної осі садового масиву, окружні — уздовж садового узлісся з його внутрішнього боку, а міжквартальні — по межах кварталів. У пальметних та інших типах садів, де неможливе переміщення транспортних засобів у двох напрямках, через кожні 100 м передбачають міжклітинні дороги завширшки 4–5 м. Магістральні дороги у великих садах зазвичай профільовані, поліпшені ґрунтові або з твердим покриттям завширшки 8–10 м. Окружні та внутрішньоквартальні (уздовж вітроломних ліній, між клітинами) зазвичай ґрунтові з шириною проїзної частини 4–6 м. Окружні та міжквартальні дороги прокладають по розворотних і тіньових смугах, тому вони не потребують додаткового відведення, на відміну від магістральних і міжклітинних.

Під час організації території саду потрібно також планувати створення системи зрошення. Останнім часом спостерігається тенденція висаджувати у першу чергу саджанці, а вже опісля братися до побудови зрошувальної системи. Це докорінно невірне рішення. За такого підходу через високу потребу саджанців у волозі дерева не можуть плодоносити в рік садіння й навіть не закладають квіткових бруньок для майбутнього врожаю. У деяких випадках затримка зі зрошенням після садіння може навіть призвести до загибелі садивного матеріалу, що зазвичай трапляється у південних посушливих регіонах нашої країни. Тому створення проекту і збирання комплекту обладнання для зрошення необхідно вважати таким самим першочерговим завданням для садівників, як і добір сортів і порід.

Бажано також під час організації території саду включити у проект можливість захисту насаджень від приморозків і несприятливих умов навколишнього середовища протягом усієї вегетації. До таких несприятливих умов можна віднести град, сонячні опіки, а для дрібнокісточкових — ще й пошкодження плодів птахами.

На основі ухвалених рішень розробляють план організації території саду, на якому визначають межі кварталів, дорожню мережу, садозахисні насадження, а також показують розміщення порід і груп сортів (літні, осінні, зимові).

На план наносять: довжину і ширину ділянки; довжину і ширину одного з рівновеликих кварталів; магістральну дорогу, місце для виставляння вуликів; головні зрошувачі; бригадний стан.

У кожному кварталі зазначають його площу, породу, а для зерняткових — групи сортів. У багатопорідних кварталах наносять зразковий поділ площі за породами або групами сортів.

Оптимальне врахування усіх наведених розділів в організації майбутнього саду дасть змогу отримувати високу продуктивність і рентабельність насаджень.

 

Дмитро ПОТАНІН, канд. с.-г. наук