Зимове та весняне обрізування саду

Обрізування саду — один з найпоширеніших елементів агротехніки, без якого отримати високий і якісний врожай практично неможливо. На жаль, останніми роками професія обрізчика майже вимирає. Кожен, хто прочитав одну-дві книжки із садівництва й купив секатор, уже вважає себе обрізчиком високого класу. Згодом такі «фахівці» призводять свої насадження до занепаду через системні похибки в обрізуванні дерева, адже вони не беруть до уваги біологію його розвитку і росту. Інколи вони навіть не мають уявлення, що ж зрештою намагаються отримати.

Для початку садівник має визначити, яку саме форму крони він збирається вести на дереві. А для цього потрібно оволодіти тими прийомами обрізування, які на обраній формі застосовують.

У сильнорослих насадженнях плодових культур дерева формують, здебільшого, із розріджено-ярусною або напівсплощеною кроною, і лише персик — із кущовою або (у південних регіонах) чашоподібною. Усі ці форми крони потребують так званої детальної обрізки, за якою застосовують усі основні методи: переводи, вкорочення однорічного приросту, вирізання на кільце і санітарну прочистку. На інтенсивних ущільнено-строчних і шпалерно-карликових насадженнях практично не вдаються до вкорочення гілок, адже це значно подовжує непродуктивний період дерев. Замість нього застосовують вирізання гілок на ікло. Усіма цими методами треба володіти повною мірою, і найголовніше — працівник має розуміти, для чого він робить ту чи іншу операцію і що далі від цієї роботи дістане.

Розглянемо основні операції.

Санітарна прочистка — це комплекс заходів зі звільнення дерева від хворих, пошкоджених, сухих гілок та перетинів усередині крони чи між кронами суміжних дерев. До санітарної прочистки входить і видалення всіх видів парості — кореневої, приштамбової і штамбової.

Через те що видаляють гілки, які потенційно можуть бути уражені хворобами, під час проведення для цього заходу необхідно постійно стерилізувати різальний інструмент — секатори, ножівки, садові ножі та гілкорізи. Як дезінфікувальний розчин доцільно використовувати спирт, слабо-рожевий розчин перманганату калію або 0,1%-вий розчин ляпісу (азотнокисле срібло). Найдорожчий із них — ляпіс — є найефективнішим, адже після вмочування інструменту в цей розчин на різальній поверхні утворюється плівка активного (атомарного) срібла, яка тривалий час витиратиметься, припалюючи нові рани й у такий спосіб створюючи бар’єр для проникнення в рослину інфекції. Інші речовини не такі ефективні, а спирт як стерилізаційний агент, найімовірніше, взагалі «не доживе» до використання за призначенням.

Вкорочення однорічного приросту проводять для посилення галуження гілок. Найчастіше його застосовують у звичайних ущільнених садах для формування сильнорослих дерев. Як правило, однорічний приріст вкорочують на половину або третину гілки. Таке вкорочення стимулює пробудження бічних бруньок і розвиток із них повноцінних гілок, які згодом уже переводять у потрібний для садівника бік. Цей захід здебільшого не використовують у суперінтенсивних садах, адже він віддаляє входження саду у промислове плодоношення (на окремих сортах — на 3–4 роки). Однак, як виняток, для сортів зі стриманим ростом, що здатні на кінцях однорічних приростів формувати квіткові бруньки, все-таки вкорочують приріст. При цьому прирізають саме верхівкову бруньку центрального провідника або лідера бічної гілки, тому що на початку вегетації вона може розквітнути й навіть сформувати плоди. Це зупинить вертикальний ріст дерева і розвиток крони, що надалі істотно знизить продуктивність насаджень.

В окремі роки верхівкові квіткові бруньки прирізають на Айдареді, сортах-спурах і деяких інших деревах. Але й тут є виняток. У Ренета Симиренка, навіть якщо закладаються верхівкові квіткові бруньки, їх у жодному разі не прирізають. Цей сорт має здатність рясно закладати на однорічному прирості квіткові бруньки. Та якщо їх прирізати, верхівки після цвітіння абортують, і тоді плоди на них не утворюються.

Відмовитися від прирізання однорічного приросту дуже складно як для садівників із багаторічним стажем, які вчилися обрізувати дерева ще за старими типами насаджень, так і для молодих, які намагаються сформувати дерево «естетичним». Наприклад, у того самого Ренет Симиренка окремі гілки можуть сягати довжини 1,0–1,2 м, і дехто вважає за конче потрібне прирізати такі довгі пагони. Це неправильно виходячи із самої філософії сучасних форм дерева. Якщо на цих довжелезних гілках сформуються плоди або навіть розвинуться нові бічні прирости, то під їх вагою гілка сама відігнеться і прийме не вертикальне, а горизонтальне положення, що сприятиме підвищенню продуктивності дерева. Тому попри «естетичну дисгармонію» довгий однорічний приріст в інтенсивних насадженнях вкорочувати не слід.

В інтенсивних насадженнях найчастіше застосовують обрізування «на перевід». У такому разі ріст і розвиток гілки спрямовують у горизонтальному напрямку, що сприяє її завантаженню квітковими бруньками. Слід мати на увазі, що переводи для сортів зі стриманою силою росту потрібно робити на приріст року найбільшого розвитку гілки. Це певною мірою сприятиме збільшенню доступу поживних речовин від кореня до плоду, що покращить якість урожаю. Для сильнорослих сортів, навпаки, переводи гілки краще робити на частину зі слабким приростом. Це додатково пригнітить ріст вегетативної частини дерева і стимулюватиме розвиток генеративних утворень.

Якщо ж гілки занадто ущільнюють крону, їх вирізають «на кільце». Це спосіб повного видалення гілок до місця їх відростання від штамба чи основної гілки (скелетної або напівскелетної). Таке вирізання проводять, здебільшого, для нормування плодових ланок і насиченості обростаючою деревиною в цьому об’ємі крони.

Аби рани краще заростали, гілки видаляють без пеньків. Але при цьому слід пам’ятати, що надто глибоке вирізання гілок із підрізанням частини провідника чи основної гілки може стати причиною її подальшого підсихання. Тому видалення гілок «на кільце» слід спочатку ретельно відпрацювати на модельних (тренувальних) деревах.

Останнім часом вирізання «на кільце» намагаються замінити або частково замістити підрізанням гілок «на ікло». Цей захід дуже прогресивний, за кордоном його застосовують дуже широко. Однак у вітчизняних садах підрізання «на ікло» слід практикувати лише за умови обов’язкового проведення зелених операцій протягом вегетації.

Суть обрізування «на ікло» така: під час видалення гілки залишають ікла розміром 3–5 см (інколи до 7) з перерізом, зробленим горизонтально під кутом 45° із загостренням назовні. На цьому іклі є сплячі бруньки, які зможуть прокинутися упродовж вегетації. Як правило, першими просинаються верхні бруньки, що розташовані з нижнього боку ікла, адже згори знаходитиметься зріз. Молодий пагін, який утворюється, під час інтенсивного росту намагатиметься прийняти вертикальне положення, але через те що росте знизу ікла, спочатку матиме горизонтальний ріст, створюючи дуже сприятливий для садівника кут відходження від центрального провідника.

Цей метод застосовують для оновлення застарілих обростаючих гілок. Застарілі — в сучасному садівництві достатньо умовний термін, адже за правилами циклічного оновлення обростаючої деревини гілки не мусять бути старшими за три роки. Та інколи з верхньої частини ікла все-таки можуть відростати молоді пагони, й тоді вони прийматимуть вертикальне положення і ставатимуть вовчковими. Для видалення саме цих вовчкових пагонів потрібно обов’язково проводити зелені операції. Їх видаляють ще до здерев’яніння, отже, забезпечують більше поживних речовин для інтенсивного росту «правильного» пагону.

Для виконання описаних способів обрізування необхідно правильно підібрати інструмент. На більшості інтернет-сайтів можна знайти повний список такого інструменту. Зазвичай він складається із ножа садового, секатора, садової пилки. Однак до цього списку слід додати гілкоріз (зазвичай його неправильно називають «сучкоріз») і, якщо дерева занадто високі, висоторіз. Як допоміжний інструмент для високих дерев знадобиться ще й драбина.

Проте для широкого використання такий великий список не потрібний, а садовий ніж у сучасному інтенсивному садівництві взагалі не застосовують.

Зупинимось на особливостях і вимогах до деяких інструментів.

Секатор бажано мати класичний із різальною конструкцією, що має одностороннє лезо ножа і протирізальну частину, за один бік якої заходить цей самий ніж. Для інтенсивної та якісної обрізки секатори гільйотинного типу не підходять. Гільйотинні секатори приваблюють конструкцією накачування зусилля в разі великого діаметра гілки, однак це дуже сповільняє швидкість обрізування. Ними також неможливо дістатися близько до основної гілки під час вирізання «на кільце». До того ж гільйотинні секатори дуже дорогі. Користуючись секатором такого типу, необхідно тримати його нерухомо, інакше протирізальна частина рватиме кору і зріз надалі погано заростатиме, відкриваючи деревину для інфекції.

Конструкція класичного секатора мусить давати змогу вільно різати гілки діаметром 18 мм. Застосовуючи метод нахилу гілки, таким секатором можна перерізати деревину діаметром до 25–30 мм.

Слід приділити увагу й особливостям пружин і фіксаторів секатора. Пружина має зручно вставлятися і не випадати під час роботи, мати середню напруженість, достатню, аби повернути секатор у робочий розгорнутий стан, але не дуже важкою, щоб рука не втомлювалася.

Фіксатори для закриття секатора в неробочий стан також мусять бути достатньо надійними, щоб він не міг самовільно розкриватися. Ця умова важлива, адже під час роботи обрізчик не дуже уважно ставиться до правил безпеки. Працюючи пилкою, він може покласти секатор в кишеню і потім випадково поранитися ним, якщо секатор розкриється.

Увагу необхідно приділити і фіксатору притискання ножа до протирізальної частини. Він мусить мати вигляд металевої планки, яка фіксується болтом із поперечним, а не хрестовим розрізом. Це особливо важливо для оперативного налаштування секатора під час роботи. Коли обрізчик працює, він не носитиме із собою спеціальної хрестової викрутки й найчастіше замінюватиме її загостреним кінцем пилки. А пилка імітує викрутку саме для поперечної просічки на болті.

Для догляду за секаторами слід частково відмовитися від машинного мастила для змащування місця контакту різальної та протирізальної частин секатора. Для цього ліпше користуватися графітом м’якого олівця або художнім графітом. Місце, де ці частини з’єднуються болтом, промальовують до появи графітового блиску. Таке змащування нічим не гірше від мастильного, але не витікає і не засмічується набагато довше (інколи такого графітового змащування вистачає на весь сезон обрізування).

Особливу увагу слід приділити вибору гілкоріза. Ця техніка значно підвищує виробіток обрізчика за зміну, інколи до 30%. А все тому, що він частково замінює і садову пилку, і секатор. Основні вимоги до гілкорізів універсальні для будь-яких конструкцій. Вони мають бути легкими, робити чистий зріз на якомога більший діаметр (не менше ніж 38 мм, а в ідеалі — 50 мм). Під час інтенсивної роботи під сильним навантаженням його ручки не повинні деформуватися, а різальна частина — розбалансовуватися. Вкрай важливий і розмір гілкоріза. Що він менший і що більший діаметр при цьому вільно перерізає, то більш мобільним і ціннішим буде для обрізчика.

На відміну від секатора, гілкорізи можуть за конструкцією бути й гільйотинного типу. Це навіть доцільніше. Адже саме гільйотинні гілкорізи не потребують постійного налаштування точності збігу різальної та протирізальної частин. А коли тримаєш обладнання двома руками, можна не рухати протирізальну частину і не рвати нею кору дерева.

Особистий досвід свідчить, що в гілкорізах бажана і конструкція із підвищенням зусилля під час різання храпового чи важільного типу. Ці особливості конструкцій, попри дорожнечу порівняно з простими гілкорізами, повністю окупаються завдяки тому, що працівники менше втомлюються, а тому можуть працювати у високому темпі протягом усього робочого дня.

Загалом, підготовка до обрізки — дуже важливий елемент догляду за садом. Ним не слід нехтувати, адже він є запорукою швидкого входження молодих насаджень у плодоношення і високих стабільних урожаїв протягом усього їх продуктивного віку.