Мінеральне живлення озимої пшениці

Про традиційні підходи внесення добрив на посівах озимої пшениці та сучасні кліматичні реалії.

Відкривши перший-ліпший підручник з основ землеробства, у розділі про агротехніку озимої пшениці обов’язково прочитаємо приблизно таке: «...під оранку потрібно внести по 90 кг д. р. фосфору та калію у гранульованому вигляді, а під передпосівну культивацію – енну кількість азотних добрив». Потім – хрестоматійних два-три підживлення аміачною селітрою, сульфатом амонію чи навіть карбамідом.

В силу різних причин такі рекомендації здебільшого вважають застарілими. Через прагнення зберегти вологу у ґрунті й заощадити на дизпаливі агровиробники провадять передпосівне дискування, рідше з наступною культивацією, або ж висівають насіння просто у стерню. Якщо господарство застосовує оранку, цю технологічну операцію найчастіше проводять під культуру-попередник разом з основним внесенням фосфорно-калійних добрив. Пшениця, відповідно, отримує ці елементи на другий рік після внесення.

Утім, у цьому немає нічого поганого. Як засвідчує досвід останніх 10–15 років, значні норми добрив через брак вологи, підвищення кислотності ґрунту й інші фактори не гарантують високих урожаїв. Іноді навіть навпаки. Тому головним завданням агронома за сучасних агрокліматичних умов стає оптимізація мінерального живлення посівів і прагнення зробити його якомога більш доступним і різноманітним для рослин.

Далеко не всі господарства, надто у степовій зоні України, вирощують озиму пшеницю за інтенсивною технологією. Тут скоріше йдеться про те, як допомогти рослинам пережити стресові умови й видобути із ґрунту те, що там і так є. Тому незрідка насіння кладуть у землю без жодних добрив, обмежуючись зимово-весняним куцим підживленням, або вносять 100 кг аміачної селітри чи нітроамофоски перед сівбою і 150–250 кг селітри – під час відновлення вегетації.

У принципі такої кількості діючої речовини цілком достатньо, щоб виростити 35–45 ц/га озимої пшениці у посушливій зоні. Та, на жаль, далеко не завжди вдається вийти навіть на такий результат. Із другого боку, існують технології, які дають змогу зробити стартовий розвиток рослин озимої пшениці більш ефективним.

Дійсно, не варто давати великі норми добрив під передпосівне дискування чи культивацію, якщо погодні умови цьому не сприяють. Нітроамофоска, амофос чи навіть карбамід можуть так і лишитися лежати у ґрунті мертвим вантажем аж до літа, віддавши рослинам мізерний відсоток діючої речовини зі свого складу.

Значно більш ефективно внести декілька десятків кілограмів легкорозчинного азотного добрива, щоб прискорити деструкцію стерні (ліпше КАС або принаймні аміачну селітру). Тобто зробити головну ставку на припосівне внесення добрив, обмірковане ранньовесняне підживлення і листкові обробки.

Так, багато чого залежить від способу припосівного внесення гранульованих добрив. Зазвичай їх закладають убік і трохи глибше від насінини, щоб убезпечити її від прямого контакту і можливих опіків. Усе це ніби правильно, однак у такий спосіб кореневу систему сходів стимулюють розвиватися у відповідному напрямку – убік і доволі близько від поверхні ґрунту. Неважко здогадатися, що з настанням спеки волога з верхнього шару ґрунту, якщо вона там була, випаровується дуже швидко, що негативно впливає на рослину, яка не може миттєво спрямувати свої корені вниз.

Натомість перелаштувавши посівні агрегати на внесення гранульованих добрив на 6–12 см нижче за насінину, ми стимулюємо кореневу систему пшениці шукати поживи у глибині. Отже, сприяємо підвищенню життєздатності рослин.

Нам неодноразово доводилося спостерігати описані вище підходи до припосівного живлення і ярих, і озимих культур у господарствах на Сході України. Причому така практика виявилася доволі успішною для підвищення врожайності.

Утім, слід наголосити, що при цьому застосовували не традиційні комплексні добрива, а легкорозчинні NPK із домішкою сірки, у складі яких були швидкорозчинний калій та фосфор у трьох формах, що забезпечує пролонговане споживання цього елемента кореневою системою рослин. Вносили такі добрива у нормі від 80 до 120 кг/га винятково у припосівний спосіб. При цьому основного чи якогось іншого внесення добрив восени не проводили взагалі. За словами аграріїв, які працюють за такою технологією, витрати на мінеральне живлення рослин у перерахунку на 1 га приблизно відповідають попередній традиційній технології.

Якщо говорити про найкращі практики припосівного живлення посівів, на думку спадає, насамперед, досвід господарства «Колос», розташованого у Кіровоградській області. Незважаючи на посухи там вийшли на показник до 80 ц/га на коло озимої пшениці. Один із секретів успіху – застосування рідких комплексних добрив для припосівного внесення разом із насінням. До складу поживних сумішей, окрім макро- та мікроелементів, входять гумати, амінокислоти й інші органічні стимулятори. Аналогічним розчином посіви обробляють навесні по листу. Звісно що опанувати таку технологію – справа не одного дня і навіть не одного року. Проте результати промовисті, адже 8 тонн пшениці – це не 5 і не 6 тонн…

Принаймні, коли йдеться про супербюджетну технологію вирощування озимої пшениці, потрібно пам’ятати про одну очевидну річ – складнорозчинне добриво ніколи не буде доступним кореневій системі молодих сходів тоді, коли вони його найбільше потребують. І якщо ми прагнемо забезпечити швидкий старт пшениці та ще й за низької кількості вологи у ґрунті, краще дати декілька крупинок звичайної аміачної селітри чи сульфату амонію. Дещиця доступного азоту мобілізує інші необхідні елементи за принципом «ліпше мало, аніж нічого».

Весняні підживлення озимих культур залишилися весняними лише за назвою. Прагнучи упіймати вологу, агровиробники розкидають селітру і сульфат амонію полями ледь не з нового року. До того ж, поняття «мерзлоталий ґрунт», схоже, лишилося там таки – у радянських підручниках з агрономії. Ми здебільшого маємо лише мерзлий ґрунт, крізь який намагаємося протиснути азот до коренів рослин.

Тому необхідно змиритися з очевидним: підживлення потрібні, але лише тоді, коли агрокліматичні умови дають змогу очікувати на їх ефективність. Скажімо, цієї весни певна частина посівів озимої пшениці у південних і східних областях загинула чи змиршавіла ще й тому, що азотні добрива розкидали на суху землю, сподіваючись на дощ, якого не було. У результаті рослини дістали сильну інтоксикацію, яка їх добила.

Тому не варто картати себе, якщо, наприклад, замість запланованих 300 кг/га селітри вдалося внести лише 150 кг/га у перший прийом. Нехай буде 150 кілограмів, аніж ризикувати і намагатися будь-що зайти в поле і провести друге внесення в сухий ґрунт за допомогою розкидачів чи сівалок. Гірше точно не буде.

Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агрономія Сьогодні