Система живлення озимого ріпаку та її особливості

Специфіка мінерального живлення озимих культур, зокрема ріпаку, передбачає декілька етапів і має свої особливості. Насамперед щодо азотного живлення. Його розподіляють на два періоди — до зимового спокою і після.

Ріпак потребує доволі багато калію, фосфору, сірки і деяких інших елементів. До того ж потрібно своєчасно вносити поживні речовини на посівах ріпаку, особливо у формі позакореневого живлення. За деякими даними, від збалансованості живлення ріпаку (за приблизно зіставних витрат) підвищення врожайності може залежати на 30–35%, а в окремих випадках навіть більше.

Отже, азотне живлення ріпаку має свою специфіку. Протягом осіннього періоду вегетації ця культура може засвоїти від 50 до 60 кг азоту в діючій речовині. Існує просте правило — щоб отримати один центнер врожаю, необхідно внести приблизно 5 кг азоту. Й тоді на передній план виходять своєчасність і точний розрахунок під час внесення. Завелика доза азоту восени разом із щедрими опадами може зумовити занадто стрімкий розвиток озимого ріпаку і, відповідно, проблеми під час перезимівлі. Натомість після перезимівлі потрібно чітко усвідомлювати стан посівів і за наявності певного відсотка ослаблених рослин і втрати частини листкової маси подбати про внесення додаткової дози азоту. Знехтувавши цим фактором, можна втратити принаймні 0,5 тонни майбутнього врожаю.

Посіви ріпаку засвоюють зазвичай близько 60% азоту. Тому бажано або підживлювати азотними добривами із запасом, або ж для економії застосовувати нетрадиційні способи внесення. Скажімо, використовувати азотні добрива переважно у рідкому вигляді, причому провадити ґрунтове внесення. Поки що немає даних саме щодо ріпаку, однак ґрунтове внесення рідких азотних добрив у посівах кукурудзи забезпечує приріст урожайності в межах 10%.

Читайте також: Особливості сівби дрібнонасіннєвих

Ґрунт зазвичай містить певну кількість азоту, надто коли попередником була бобова культура. Однак це не скасовує елементарних арифметичних розрахунків чи потреби більш прогресивної системи внесення мінеральних добрив.

Оптимальною формою застосування азотних добрив за традиційною технологією лишається підживлення по мерзлоталому ґрунту. При цьому залежно від забезпеченості регіону вологою кількість азотних добрив може коливатися від 40 до 90% загальної потреби посівів озимого ріпаку в азоті. Остання цифра передбачає відмову від застосування рідких азотних добрив типу КАС.

Надмірне азотне підживлення після відновлення весняної вегетації посівів, що добре перезимували, дасть зворотний ефект: рослини почнуть банально «жирувати», заклавши непосильну для себе кількість бруньок і пагонів. Зрештою це призводить до неефективної перевитрати мінеральних добрив.

Наступне підживлення ріпаку за умови широкорядного розташування рослин доцільно провадити разом із міжрядним обробітком ґрунту. У такий спосіб можна помістити діючу речовину глибоко у ґрунт, уникаючи її втрати, а заразом провести такі ефективні процедури, як розпушення ґрунту, знищення поверхневої кірки і бур’янів у міжряддях.

Тверді добрива, що можна оптимально використати на посівах ріпаку, обирають залежно від наявності азоту в ґрунті, а також стану посівів після відновлення вегетації. Тут усе просто: що слабші посіви ріпаку після перезимівлі, то скоріше вони потребують азоту. Тому оптимальним буде внести або рідкі добрива, або тверді у нітратній формі, насамперед, традиційну аміачну селітру. Коли ж рослини міцні, нормально перезимували, ліпше внести азотні добрива, що мають пролонговану дію, себто карбамід або його рідку форму — КАС.

 

Середньозважений варіант — сульфат амонію. Він одночасно забезпечить ріпак критично важливим для цього мезоелементом — сіркою. Доволі перспективним є також використання швидкорозчинних багатокомпонентних добрив європейського виробництва, у складі яких основним елементом є азот. Для них рекомендують також листкове внесення.

Тепер ми впритул підійшли до питання збалансованого живлення озимого ріпаку. Внесення азоту має супроводжуватися достатньою кількістю фосфору і калію у доступних для засвоєння формах, а також сірки. Важливу роль у живленні ріпаку відіграє ціла низка мікроелементів, насамперед, бор, марганець, мідь і молібден. Їх роль зростає в міру зростання кислотності ґрунту.

До підживлення посівів мікроелементами в аграрному середовищі ставляться неоднозначно, позаяк це передбачає додаткові витрати на вирощування. Тому й досі на озимому ріпаку доволі часто увагу акцентують на живленні азотом і сіркою, менше зважають на фосфор і калій. Іноді тему мікроелементів узагалі ігнорують. Своєчасне і технологічно виправдане забезпечення рослин ріпаку комплексом мікроелементів, себто, збалансоване живлення дає змогу підвищити стресостійкість рослин і ступінь стійкості проти захворювань. Тому правильний підхід до мінерального живлення посівів може надалі сприяти певній економії на інших препаратах.

Ще раз наголосимо на визначальній ролі сірки. За її дефіциту про прийнятний урожай озимого ріпаку взагалі не йдеться. Від наявності цього мезо­елемента безпосередньо залежать рівень і якість засвоєння рослинами азоту. Про нестачу сірки у ґрунті сигналізує характерне пожовтіння листків. Потребу в сірці можна забезпечити внесенням сульфату амонію та сульфату магнію. Однак якщо у ґрунті бракує доступного калію, краще підживити позакоренево сульфатом калію, який діє одночасно як регулятор росту й антистресант. Не слід забувати й про специфічний антагонізм у ґрунті поміж калієм та магнієм.

Навіть коли ґрунт достатньо «заправлений» NPK, під час передпосівного обробітку ґрунту після відновлення вегетації озимий ріпак обов’язково потребує певної кількості легкодоступного фосфору. Як відомо, цей макроелемент малорухливий у ґрунті (фактично нерухливий), однак він має визначальне значення разом із азотом і сіркою під час ранньовесняного розвитку рослин. Оптимальним рішенням буде застосування комплексних мікродобрив, у складі яких фосфор перебуває у легкодоступній (тривалентній) формі. Вищий пілотаж у цьому разі — прикореневе внесення фосфорних добрив або їх рідких форм.

Читайте також: Особливості вирощування озимого ріпаку за інтенсивною технологією

Бор є життєво важливим мікроелементом для розвитку більшості традиційних сільгоспкультур. Озимий ріпак — не виняток. За нестачі бору його посіви можуть недодати до 10% врожаю. Адже бор відповідає за цілу низку фізіологічних процесів, починаючи від білкового обміну й закінчуючи важливою роллю під час цвітіння і формування насіння.

На кислих ґрунтах критично важливим є наявність молібдену, який тут сприятиме кращому засвоєнню ріпаком азоту і фосфору. Його відсутність також може зумовити істотні втрати врожайності.

Вирощування озимого ріпаку в сучасних умовах передбачає обов’язкове підживлення марганцем в фазі бутонізації. Від цього значною мірою залежать обмін речовин, ферментний обмін, фотосинтез, що зрештою позначається на фінальній урожайності.

Не буде перебільшенням стверджувати, що озимий ріпак потребує якомога ширшого спектра мікроелементів у доступній формі. Тому оптимальним буде використання комплексних видів добрив для позакореневого живлення. Однак такі важливі мікроелементи, як бор чи марганець, слід обов’язково вносити у критичні фази розвитку рослин.

Дедалі зростає роль технологій точного землеробства. Серед них нас цікавить, насамперед, проведення точних аналізів ґрунту для наступного диференційованого внесення добрив. Вони можуть забезпечити певну економію на придбанні калійних і фосфорних добрив, а також показати чітку картину наявності у ґрунті сірки. У багатьох випадках фіксують або жорсткий її дефіцит, що потребує внесення підвищених норм сірковмісних добрив, або ж, навпаки, повну забезпеченість ґрунтів цим мезоелементом.

Отже, збалансоване живлення озимого ріпаку дає змогу істотно підвищити рентабельність вирощування цієї культури.

Василь Черкас