Селекція озимого ріпаку: сучасні орієнтири і запити

Одним із провідних сучасних трендів селекції ріпаку є створення гібридів, стійких до імідазолінів та деяких інших гербіцидів.

Щодо зростання врожайності основних сільгоспкультур селекціонери вже зробили все від них залежне. Скажімо, якщо створити для озимої пшениці ідеальні умови на площі 1 м², то в перерахунку на гектар урожайність становитиме 300 і більше центнерів. Інша річ, що таких умов ніколи не буде реально у промислових масштабах. Звісно, теоретично можна вкласти силу-силенну грошей: поставити зрошувальні системи, тоннами кидати добрива в землю і додатково вручну вибирати бур’янці, однак це недоцільно з економічного боку.

Аналогічна ситуація з ріпаком. Потенціал урожайності багатьох його гібридів на папері наближається до сотні ц/га. Підкреслюємо: на папері, позаяк у польових умовах виростити навіть 45 ц/га на коло — неабияке досягнення. Відповідно, сьогодні можемо говорити не просто про селекцію озимого ріпаку (це стосується і більшості інших сільгоспкультур), а про селекцію, орієнтовану здебільшого не на підвищення потенціалу врожайності, а на посилення ознак стійкості.

Тому сучасного українського аграрія цікавить поєднання двох напрямів селекції озимого ріпаку. По-перше, звісно, певна гарантована пристойна мінімальна врожайність, а також спроможність гібрида «вистрелити» на сприятливому агрофоні. По-друге, стійкість до ключових негативних кліматичних факторів і можливість працювати за різними агрономічними технологіями.

Читайте також: Основні шкідники ріпаку та пестицидні заходи боротьби з ними

Про що йдеться насамперед? Річ у тім, що сучасна агротехніка вирощування ріпаку передбачає застосування за можливості тих гербіцидів, які забезпечують максимальний результат. Сьогодні практично всі технології вирощування основних видів зернових та олійних культур орієнтовані на широке застосування гербіцидів. Це препарати на основі гліфосату імідазолінів, трибенурон-метилу тощо, які вносять до сівби і посходово. Зрозуміло, що кількаразове внесення на поле таких препаратів упродовж року пригнічує ріст сільськогосподарських культур, що зрештою позначається на врожайності.

Фактично подеколи агроном стає заручником обставин, опиняючись поміж двох вогнів. З одного боку, без принаймні дворазового внесення потужних гербіцидів не обійтися через справжнє засилля бур’янів на посівах ріпаку, з другого — наслідки гербіцидного внесення можуть виявитися ще гіршими. Через регулярне внесення сильних гербіцидів фітотоксичність із кожним сезоном перетворюється на дедалі серйознішу проблему для аграріїв.

Відповідно, одним із провідних сучасних трендів селекції ріпаку є створення гібридів, стійких до імідазолінів та деяких інших гербіцидів. Себто, гарантування фермерам можливості знищити бур’яни з мінімальними негативними наслідками для культурних рослин.

Ця тенденція не є новою. Працювати в цьому напрямі селекціонери розпочали ще у 60-х роках минулого сторіччя. Однак сьогодні це завдання стало особливо актуальним як унаслідок зміни кліматичних умов, так і через підвищення фінансових ризиків у сільському господарстві. Надто на території України, де кожна зайва бур’янина може стати тією «соломинкою», яка переважить у змаганні культурних рослин із бур’янами за кожну дещицю вологи.

Ця селекційна особливість зазвичай тісно пов’язана з іншими ознаками щодо стійкості. Адже озимий ріпак в умовах його вирощування в Україні має бути водночас посухо- і холодостійкою культурою, не вилягати й не осипатися, опиратися доброму десятку захворювань і, як ми вже згадали, — без втрат переносити «ядерні» гербіциди. Результати численних досліджень провідних світових виробників насіння ріпаку доводять, що стійкість до тих-таки імідазолінів часто супроводжується зростанням стійкісних ознак за іншими напрямами. Вочевидь, що коли організм сильний проти однієї значної загрози, він успішно опиратиметься й іншим.

В Україні впродовж останніх вже не років, а навіть десятиріч маємо дві традиційні проблеми, пов’язані з нестачею вологи на посівах озимого ріпаку. Перша — сухий ґрунт під час сівби або після неї, коли сходи довго не можуть вилізти назовні й входять у зиму доволі кволими. Виправити цю ситуацію можна, однак певний відсоток урожаю вже буде втрачено. Друга й основна, яку ми могли бачити цього року в усій «красі» — відсутність опадів від кінця березня до середини червня. Цей відверто важкий для посівів часовий проміжок є визначальним щодо закладання генеративних органів і визначення фінальної врожайності. І від генетично запрограмованої стійкості до посушливих умов багато в чому залежатиме економічний успіх озимого ріпаку, що посіяли минулого року. Так само, якщо нам не пощастить ще більше, і в травні вдарить приморозок, як це було у 2017 році. Пережити все це з мінімальними негативними наслідками змогли, насамперед, ті гібриди ріпаку, в яких закладений високий потенціал стійкості.

Усе написане має за мету підвести читача до думки, що сьогодні, мабуть, не варто орієнтуватися на вражаючі цифри потенціалу врожайності того чи іншого гібрида, про які, як соловей співаючи, розповідатиме кожен менеджер із продажу насіння. На жаль, ми вже забули, який вигляд має нормальна вегетація і ріпаку, і кукурудзи, і сої, адже здебільшого розгрібаємо кліматичні наслідки для рослин.

Яскравим прикладом є кліматичні негаразди середини — кінця червня 2018 року. Наводимо механічний перелік результатів телефонних дзвінків автора статті до аграріїв, які вирощують ріпак у різних регіонах України. Миколаївщина — вибило градом, Вінниччина — поклало буревієм. Тернопільщина — залило дощами. І звісно — посуха-посуха-посуха…

Ясна річ, що проти граду чи буревію жоден гібрид не вистоїть. Але кожен агроном погодиться, що будь-який гібрид із підвищеними ознаками стійкості дасть високий урожай за сприятливих погодних умов і прийнятний — за несприятливих.

Яскравий приклад — міцне господарство на Черкащині, якому вдається вирощувати від 40 до 60 і навіть 65 ц/га ріпаку залежно від поля. Там не сіють нічого надзвичайного і не вносять тоннами добрива. Там беруть генетично міцні гібриди, а також перевірені сорти (!) і на повну використовують їхні можливості. Частково — сіють стійкий до гербіцидів ріпак, частково — невибагливі хороші сорти, які не потребують багато, аби забезпечити нормальну рентабельність вирощування.

Читайте також: Захист ріпаку в умовах кліматичних змін

Ще одна важлива сучасна вимога до озимого ріпаку — генетично запрограмоване нормальне входження в зиму — в оптимальній фазі розвитку. Сьогодні частими є випадки, коли господарства радісно висівають класні потужні гібриди, які за наявності осінньої вологи піднімаються просто на очах. Зрештою найчастіше вони перетворюються на сидерати. І справа не в тому, що вчасно не внесли регуляторів росту, а в особливостях власне гібрида і в тому, що посіяли його несвоєчасно залежно від кліматичної зони.

Отже, сучасний гібрид озимого ріпаку, що його ліпше висівати українському фермерові, характеризується такими ознаками:

Не має регіональних уподобань, однаково добре росте як на Кіровоградщині, так і в Київській області. Ознаки стійкості пов’язані поміж собою, тож стійкому до імідазолінів озимому ріпаку мають водночас бути притаманні підвищені показники посухо- і холодостійкості, а також стійкості до захворювань.

Збалансований пластичний гібрид, що позитивно реагує на зміну агрофону, з одного боку, витримуючи несприятливі кліматичні умови, забезпечуючи прийнятну врожайність, із другого — розкриваючись на високому агрофоні.

Для специфічних гібридів — стійкість до основних видів гербіцидів і можливість вирощування за цілковито чистою від бур’янів технологією. Можливо, що саме стійкі до імідазолінів та інших гербіцидів гібриди озимого ріпаку невдовзі займатимуть більшу частину площ під цією культурою в Україні.

Василь Черкас