Озимина: догляд за посівами в ранньовесняний період

Догляд за посівами озимини в ранньовесняний період має базуватися на врахуванні стану рослин, який значною мірою залежить від строків відновлення вегетації та погодних умов у цей період. Саме вони можуть виступити вкрай негативним чинником у разі пізнього відновлення, через різке зменшення рівня життєздатності рослин. Середньо-багаторічними показниками відновлення вегетації озимої пшениці у Кіровоградській області вважається початок третьої декади березня.

У разі ймовірного затримання відновлення вегетації озимих зернових культур особливо велике значення має інформація щодо життєздатності рослин на кожному окремо взятому полі. Адже дані про життєздатність рослин, отримані на одних посівах, можуть виявитися недостатніми для прогнозування стану інших посівів.

У системі агротехнічних заходів особлива роль належить застосуванню різного роду підживлень рослин озимої пшениці й озимого ячменю мінеральними добривами. Найвища ефективність досягається за підживлення азотними добривами. На сьогодні ситуація з мінеральним живленням ґрунтів Кіровоградської області так змінилася, що потребує перегляду системи удобрення сільськогосподарських культур. За даними Кіровоградського центру «Облдержродючість», більшість посівів озимини відчуває дефіцит азотного живлення як в осінній, так і у весняно-літній періоди росту й розвитку.

Традиційні підходи до підживлення посівів озимої пшениці азотними добривами можуть мати низьку ефективність і навіть зумовити втрати врожаю та зниження рентабельності їх використання.

Прикореневе підживлення аміачною селітрою по мерзлоталому ґрунту в дозі N₃₅ за 2019–2020 рр. досліджень сприяло збільшенню в середньому врожайності пшениці озимої по попереднику чорний пар на 0,85 т/га, умовно чистого доходу — на 5336 грн/га, по попереднику соя — на 0,65 т/га і 3828 грн/га, а ячменю озимого після сої — на 0,43 та 2595 грн/га відповідно.

Класична система підживлення озимої пшениці у ранньовесняний період передбачає підживлення слаборозвинутих посівів після гірших попередників по мерзлоталому ґрунту, а потім використання прикореневого підживлення у кінці фази кущіння. Нормально розвинуті посіви незалежно від попередників пропонувалося підживити прикореневим способом у середині або ж наприкінці фази весняного кущіння.

Читайте також: Як ефективно підживити озимі культури

Однак ці рекомендації було розроблено з урахуванням певної системи удобрення пшениці озимої та всіх сільськогосподарських культур у сівозміні. Вони виявилися ефективними за умови, що на кожен гектар ріллі вносили від 80 до 110 кг/га елементів мінерального живлення й існування паритету цін на мінеральні добрива та сільськогосподарську продукцію.

Ефективність використання азотних добрив у системі ранньовесняних підживлень залежить від строків і способів їх унесення. Дія азоту в ті чи інші фази росту й розвитку рослин озимої пшениці абсолютно різна. Чим раніше проводиться ранньовесняне підживлення, тим більшими є сподівання на підвищення врожайності, а чим пізніше — тим імовірніше поліпшення якісних показників зерна.

Надто важливе значення належить нормі використання азотних добрив. Існує кілька підходів щодо їх визначення. Найширше використовується метод за рекомендаціями науково-дослідних установ. Норма внесення встановлюється на основі проведення польових досліджень. Головний недолік його полягає в тому, що він не враховує реального різноманіття ґрунтової родючості та вмісту основних елементів живлення у ґрунті того чи іншого підприємства і є середньозваженою величиною. В одних випадках ця норма буде завищеною, а в інших, навпаки, заниженою.

Другий метод базується на визначенні вмісту доступного азоту в ґрунті та розрахунок його потреби на заплановану врожайність. Його головна перевага в тому, що розрахована норма внесення азоту буде віддзеркаленням реального стану родючості того чи іншого поля. Але абсолютно не враховується стан розвитку рослин озимої пшениці на початку ранньовесняного періоду та фітоценотичні зміни в посівах озимини протягом весняно-літнього періоду.

Ми пропонуємо інший підхід до визначення норми використання азотних добрив у ранньовесняних підживленнях. Суть у тому, що норма внесення азотних добрив розраховується за показниками виникнення азоту однією тонною зерна та відповідною кількістю соломи з обов’язковим урахуванням запасів азоту в ґрунті й головне — стану розвитку рослин у ранньовесняний період. Результати наукових досліджень свідчать, а практика сільськогосподарського виробництва переконує, що сподіватися на однакову врожайність посівів зі щільністю стеблостою 1100–1300 стебел і 350–500 стебел майже неможливо. Тому фізіологічні потреби таких посівів в азотному живленні різні. Внесення однієї й тієї самої норми азоту для перших посівів може виявитися недостатньою, а для других — надто великою, що вкрай неприпустимо за нинішніх економічних умов господарювання. Таким чином, для визначення норми використання азотних добрив слід мати інформацію про наявність азоту в ґрунті й оцінити стан розвитку рослин пшениці озимої на кожному полі.

В основному ранньовесняне підживлення по мерзлоталому ґрунту, прикореневе у фазу кущіння та на початку виходу рослин у трубку сприяє зростанню врожайності пшениці озимої і, як свідчать численні дослідження, майже не впливає на якісні показники зерна. Проте такий підхід для виробників, що намагаються отримати високоякісне зерно внаслідок застосування позакореневого підживлення рослин сечовиною, є надто небезпечним. Прикореневі підживлення рослин справді насамперед стимулюють репродукційні процеси в рослин, у результаті чого збільшується рівень урожайності. Але досить часто упускається те, що саме вони забезпечують певний уміст азоту у вегетативних частинах рослин, який виступає основою для формування високоякісного зерна. Ефективність дії позакореневого підживлення рослин у фазу колосіння передусім залежатиме від умісту азоту у вегетативних частинах рослин. Якщо він буде низьким, то позакореневе підживлення виявиться цілком неефективним щодо поліпшення якісних показників зерна.

Доцільність позакореневих підживлень у фазу колосіння (діагностика у фазу трубкування)

Умови, за яких найефективніше проведення позакореневого підживлення:

• кількість азоту у верхніх листках рослин від 1,6 до 3,1%;
• оптимальний період: колосіння — формування зернівки — початок наливу;
• найоптимальніша форма азоту — сечовина;
• уміст біурету в сечовині не має перевищувати 0,3%;
• концентрація робочої рідини має бути в межах 10–15%;
• суха погода знижує ефективність підживлення, волога, навпаки — збільшує;
• проведення боротьби з клопом шкідлива черепашка;
• здоровий, здатний до функціонування листковий апарат;
• здатність сортів формувати високоякісне зерно.

Азот може бути ефективним тільки за умови оптимізації умов живлення іншими елементами. Як у науковій літературі, так і у виробництві, досить часто виникає питання щодо використання повного мінерального добрива для підживлення посівів озимини у весняний період вегетації рослин. Зрозуміло, що така проблема в більшості випадків виникає на тлі обмеження можливостей його використання під основний і передпосівний обробітки ґрунту.

Урожайність озимої пшениці під впливом підживлення фосфорними добривами зростає за умови, що їх не вносили до сівби, а вміст фосфору менше як 10 мг/100 г ґрунту та за порушення співвідношення в рослинах між умістом азоту, фосфору та калію.

До того ж фосфорні добрива потрібно вносити тільки прикореневим способом на глибину 4–5 см. Ефективність їх, ще більшою мірою ніж азотних, залежатиме від рівня зволоження ґрунту.

За застосування в Кіровоградському районі фосфорних добрив у нормі P₃₀, як по мерзлоталому ґрунту, так і прикоринево, отримали прибавку врожаю відповідно 0,31 та 0,38 т/га.

Розглянувши методологічні підходи використання підживлення як одного з основних агротехнічних заходів весняного догляду за посівами озимої пшениці, спробуємо вибудувати систему його застосування.

За раннього відновлення вегетації зріджені, слабко- та середньорозвинуті посіви потрібно підживити якомога раніше по мерзлоталому ґрунту дозою азоту 25–30 кг діючої речовини на 1 га, що буде стимулювати додаткове весняне кущіння та підвищення загальної щільності стеблостою; розвинуті та перерослі посіви підживити N_25–30 прикореневим способом (сівалками) в середині фази весняного кущіння.

Далі можливе додаткове підживлення посівів у разі виникнення сприятливих умов вологозабезпечення. Норму внесення азоту слід встановити, виходячи зі щільності стеблостою та потенційних можливостей посівів.

За умови відновлення вегетації за середньо-багаторічними показниками стратегія підживлення посівів така:

• слаборозвинуті посіви озимої пшениці зі щільністю стеблостою 350–400 шт./м² треба буде підживити якомога раніше. Найбільша ефективність цього заходу буде досягнута по мерзлоталому ґрунту. Норма внесення добрив має бути обов’язково пов’язана з можливим рівнем урожайності. Слід пам’ятати, що за такого відновлення вегетації врожайність цих посівів буде нижчою, ніж за ранньої вегетації. Припускаємо ситуацію, що в багатьох випадках запасів ґрунтового азоту може виявитися цілком достатньо для формування певного рівня врожайності;
• нормально розвинуті посіви, у яких налічується 1200–1700 стебел на 1 м², слід підживити в кінці фази кущіння — на початку трубкування;
• підживлення загущених посівів зі щільністю понад 2200 стебел на 1 м² потрібно провести на початку фази трубкування прикореневим способом.

За пізнього відновлення вегетації, яке безпосередньо буде викликане подовженням тривалості зимового періоду і є найнебезпечнішим, діагностика стану посівів набуває першочергового значення. Питання підживлення за цих умов таке складне, що доходить до критичної межі: чи доцільно як з фізіологічного, так і економічного боку проводити підживлення взагалі? Небезпека з фізіологічного боку в цьому разі криється у такому. Рослини надмірно ослаблені тривалим зимовим періодом, із низьким умістом вуглеводів. Підживлення таких рослин сприяє тому, що вони інтенсивно поглинають азот із мінеральних добрив, а запасів вуглеводів недостатньо для його додавання в білкові молекули. Відбувається фізіологічне отруєння рослин. Тобто якщо до підживлення посіви були зеленими, то через 7–10 днів вони втрачають інтенсивність росту, жовтіють, а подекуди навіть гинуть. Цей процес особливо посилюється в умовах посухи.

Читайте також: Озимі зернові: відновлення вегетації

Неодноразові спостереження за такими посівами дозволяють стверджувати, що підживлення надто ослаблених внаслідок тривалого зимового періоду посівів можна проводити тільки тоді, коли вони утворять нові весняні вторинні корені. Це єдине свідчення, що рослини регенерували всі пошкодження й відновили свої фізіологічні процеси та здатні нормально засвоювати елементи живлення.

У тих випадках, коли існує цілковита впевненість щодо високої життєздатності рослин озимої пшениці, то за пізнього відновлення вегетації:

• слаборозвинуті посіви потрібно підживити якомога раніше по мерзлоталому ґрунту. Чим пізніше буде проводитися підживлення таких посівів, тим менша його ефективність;
• нормально розвинуті посіви із зазначеними вище для цієї групи показниками щільності слід підживити по мерзлоталому ґрунту або ж прикореневим способом одразу після появи такої можливості;
• надмірно розкущені посіви за пізнього відновлення вегетації потрібно підживити наприкінці фази кущіння або ж на початку трубкування.

Щодо встановлення норми використання азотних добрив для проведення підживлення озимої пшениці, то незалежно від строків відновлення весняної вегетації її визначення потрібно провести на основі запасів азоту в ґрунті й стану розвитку рослин на початку весняної вегетації.

Норму азоту визначають залежно від часу відновлення вегетації та даних агробіологічного контролю. За внесення азоту на початку відновлення вегетації стимулюється весняне кущіння, формуються додаткові пагони, тому слабо розкущені посіви на бідних ґрунтах потрібно обов’язково підживити по мерзлоталому ґрунту дозою N₃₀.

Дослідженнями, проведеними у 2017–2018 рр. Інститутом СГС НААН, установлено, що внесення азотних добрив у дозі N₃₅ по мерзлоталому ґрунту за вирощування пшениці озимої по чорному пару забезпечило прибавку врожаю 0,32 т/га, а після сої — 0,64 т/га, а ячменю озимого після сої — 0,33 т/га.

В останні роки набуває поширення позакореневе підживлення карбамідно-аміачними сумішами. У КДСГДС НААН протягом 2014–2016 рр. проводили дослідження з вивчення впливу КАС на продуктивність пшениці озимої. Було встановлено, що на чорноземах звичайних важкосуглинкових найбільшу врожайність (6,16 т/га) за застосування карбамідно-аміачних сумішей у посівах пшениці озимої по чорному пару забезпечив варіант із дворазовим внесенням КАС-28 в дозі N₃₀ у фазу весняного кущення та N₂₀ у фазу виходу рослин у трубку. Прибавка до контролю становила 0,54 т/га. Одна, найбільш економічно доцільним був варіант з одноразовим застосуванням КАС в дозі N₂₀ у фазу виходу рослин у трубку. За його застосування отримано врожайність на рівні 5,95 т/га, а умовно чистий дохід — був на 1366 грн/га більшим, ніж у варіанті без добрив.

Кожен рік навіть за сприятливих умов росту й розвитку рослин пшениці озимої тією чи іншою мірою постає питання, як вчинити з ослабленими, слаборозвинутими посівами цієї культури.

На основі результатів і практичного досвіду рекомендується виважений підхід до підсіву чи пересіву озимих залежно від зрідженості та розвитку посівів, часу відновлення вегетації й інших чинників. Як показують дослідження, посіви з густотою рослин 250–300 шт./м², які знаходяться на початку фази кущіння, забезпечують вищу врожайність, ніж підсіяні чи пересіяні.

За густоти 180–220 нерозкущених рослин на 1 м² посіви підсівають ярим ячменем або ж ярою пшеницею тільки за пізнього відновлення вегетації, коли процеси весняного кущіння та росту озимих будуть пригнічені. Його здійснюють якомога раніше, за фізичної стиглості ґрунту. Запізнення з проведенням підсіву веде до різкого зниження ефективності цього агрозаходу. У разі використання ярої пшениці, що дозволить отримати продовольче зерно, велику увагу слід надати добиранню сорту. Цінність сорту буде зростати зі зменшенням довжини періоду вегетації його рослин. За рекомендаціями науково-дослідних установ України, у цьому разі перевагу слід надати сортам із найменшим періодом вегетації.

Надто зріджені посіви з густотою 100–150 нерозкущених рослин на 1 м² за пізнього відновлення вегетації, на тлі стрімкого підвищення температурного режиму повітря та значних втрат вологи з верхніх шарів ґрунту, пересівають кукурудзою, соєю, гречкою або іншими культурами.

Щодо насіннєвих посівів, то тут слід надзвичайно вдумливо підходити до підсівань чи пересівань, залежно від продуктивності та цінності сортів. Виправданими будуть навіть зріджені насіннєві посіви.

На думку авторів, повне пересівання площ озимини — це останній крок, який може бути ухвалений, не лише спираючись на наведені вище рекомендації, а й з урахуванням організаційних чинників. Звичайно, що організаційні умови більшою мірою є сприятливими для сільськогосподарських підприємств зі значними площами посіву озимої пшениці та ранніх ярих культур. Повне пересівання, навіть ячменем ярим, має відбутися після завершення сівби ранніх ярих культур. За такого підходу у цих підприємств з’являється ще певний проміжок часу, щоб переконатися у правильності ухваленого рішення.

Назар УМРИХІН, завідувач науково-технологічного відділу рослинництва
ІСГС НААН, канд. с.-г. наук, експерт-дорадник з питань рослинництва
Микола МОСТІПАН, завідувач кафедри загального землеробства ЦНТУ,
канд. біолог. наук, професор, дорадник з питань рослинництва та
технологій вирощування сільськогосподарських культур
Олег ГАЙДЕНКО, вчений секретар, завідувач відділу маркетингу та
наукового забезпечення трансферу інновацій ІСГС НААН,
канд. техн. наук, ст. наук. співроб., дорадник з питань механізації
сільського господарства та економіки сільськогосподарського виробництва