Ярий ріпак: весняна альтернатива

Далеко не всі посіви озимих культур нормально витримують зиму, і керівникові господарства доводиться ухвалювати непросте рішення про їх пересівання. Найчастіше їх місце навесні заступає соняшник, рідше — ярі зернові. Однак як альтернативний варіант можна розглянути і ярий ріпак як можливість урізноманітнити сівозміни й оптимізувати економіку господарства. Адже ріпак — це перші гарантовані гроші в сезоні.

Ріпак є добрим попередником для озимих і ярих зернових культур, бо за відносно ранніх термінів збирання позитивно впливає на фітосанітарний стан поля, пригнічуючи розвиток збудників кореневих гнилей у ґрунті. Від того ж таки соняшнику ярий ріпак вигідно відрізняється ефективним агротехнічним значенням. Також ріпак, розвиваючи потужну, глибоку кореневу систему, покращує структуру ґрунту і розпушує її. Окрім того, він підвищує родючість ґрунту, залишаючи в ньому до 4 т/га кореневих решток, що за вмістом у них поживних речовин дорівнює до 15 т/га гною. Зазначимо й те, що кореневі виділення ріпаку переводять важкодоступні форми фосфору в доступні для наступних культур.

Для вирощування ярого ріпаку потрібна сума ефективних температур не менше як 1650 °С. Плануючи терміни сівби ярого ріпаку, слід ураховувати, що температура проростання насіння становить +2…+3 °С. З тим сходи можуть витримувати короткочасні морози до –5 °С. За сильніших весняних заморозків у фазу сім’ядольних листочків і утворення перших справжніх листків посіви ярого ріпаку можуть серйозно пошкоджуватися. Потрібно взяти до уваги також, що ярий ріпак дуже вимогливий до вологи і його транспіраційний коефіцієнт становить 400–500 мм. Особливо рослинам потрібна волога в період стеблування, бутонізації та цвітіння рослин. Брак вологи у ці фази розвитку зумовлює не лише слабке розгалуження стебла, а й «фізіологічне в’янення» бутонів і їх опадання разом із квітками.

Поряд із цим ярий ріпак — екологічно пластична культура. Через розтягнутість періоду цвітіння й формування насіння ріпак здатний «вловлювати» нерівномірні опади й формувати досить високий рівень урожайності насіння.

Читайте також: Ріпак ярий — цінний попередник для зернових культур

Звісно, що слід правильно підібрати сорти чи гібриди ярого ріпаку, відповідно до наявних ґрунтово-кліматичних умов. Так, у ярого ріпаку до пізньостиглих належать сорти й гібриди з тривалістю вегетаційного періоду понад 110 днів, середньостиглих — 90–110 днів, а ранньостиглих — менше як 80 днів. Гібриди ярого ріпаку характеризуються швидшим і дружнішим проходженням вегетативного періоду розвитку, порівнюючи із сортами. Районовані гібриди ріпаку мають кращі адаптивні властивості до екстремальних погодних умов і меншою мірою затягують період вегетації через температурні стреси проти сортів.

Таким чином, спектр рекомендованих сортів і гібридів ярого ріпаку дозволяє підбирати сортовий склад, максимально відповідний за своїми характеристиками ґрунтово-кліматичним умовам вирощування в різних природних зонах України. Крім того, комбіноване вирощування ранньо-, середньо- і пізньостиглих сортів і гібридів знижує ризики й дозволяє завдяки різним термінам дозрівання оптимізувати збирання та скоротити втрати. Швидкий розвиток гібридів ярого ріпаку (проти сортів) дозволяє своєчасно завершити збирання врожаю, не порушуючи оптимальних термінів сівби наступних у сівозміні озимих культур.

У ярого ріпаку чітко виражені властивості рослин довгого дня, що вимагає раннього терміну сівби. За пізніх строків сівби вегетативний розвиток рослин слабкий, вони швидко переходять у генеративну фазу, знижується здатність до формування врожаю.

Важливим елементом ефективної технології вирощування ріпаку є правильне розміщення цієї культури в сівозміні. Найкращі попередники — озимі зернові й однорічні трави. Своєю чергою, період повернення ріпаку на поле — не раніше як через 4 роки через накопичення шкідників і хвороб. Причому сівба ріпаку після соняшнику можлива не раніше як через два роки.

Найважливішим критерієм у виборі попередника ярого ріпаку крім дотримання фітосанітарних принципів є можливість якісно підготувати ґрунт. Найчастіше підготовка ґрунту під ріпак ускладнена наявністю грубих пожнивних решток попередніх культур, наприклад, кукурудзи або значною кількістю соломи після збирання озимих культур. Визначаючи посівні площі під ярий ріпак, слід ураховувати післядію внесених на попередній культурі гербіцидів.

Обробіток ґрунту у вирощуванні ярого ріпаку має забезпечити низку обов’язкових умов. Зокрема, це усунення ущільнень ґрунту, рівномірне розподілення соломи, провокування та знищення бур’янів і падалиці, нагромадження вологи в ґрунті та вирівнювання поверхні поля для якісного висіву насіння.

Потреба в глибшому основному обробітку ґрунту під ріпак виникає за умов засмічення поля злісними багаторічними бур’янами. У більшості випадків передпосівний обробіток ґрунту навесні повинен забезпечувати поряд із вирівнюванням поверхні поля розпушування й подрібнення поверхневого шару не більше ніж на глибину висіву насіння від 2 до 3,5 см.

Передпосівну культивацію доцільно провадити у єдиному технологічному процесі з унесенням ґрунтового гербіциду. Слід зазначити, що саме в початковий період розвитку, коли ярий ріпак повільно зростає, засмічення посівів вегетуючими бур’янами різко знижує потенціал його врожайності. Важливо, щоб ґрунтовий гербіцид був пов’язаний із вологою ґрунту. Тому найнадійніший спосіб його внесення — безпосередньо під передпосівний обробіток ґрунту з мінімальним розривом у часі між операціями по внесенню та закладенню в ґрунт.

Щодо мінерального живлення, то слід взяти до уваги, що на формування 1 т врожаю насіння ріпак витрачає вдвічі більше азоту і фосфору, ніж зернові культури, а також у 3–5 разів більше калію.

Ріпак особливо вимогливий до рівня азотного живлення та строків унесення азотних добрив. За браку азоту рослини набувають світло-зеленого, а потім жовтого забарвлення; листки забарвлюються в жовтий або оранжево-червоний колір із червоними жилками, засихають й опадають. Найпростіше норму внесення азотних добрив можна розрахувати, виходячи з оптимальної величини — 6 кг азоту на 1 ц насіння. Як правило, для формування врожайності близько 2 т/га ярому ріпаку треба спожити з ґрунту до 120 кг/га азоту.

Ріпак вимагає набагато більше фосфору, ніж зернові культури. Максимум поглинання цього елемента живлення настає в період між стеблуванням і цвітінням рослин. Коренева система ріпаку має фосформобілізаційні властивості, тобто вищу здатність засвоювати нерухомий фосфор із ґрунту, як порівняти із зерновими культурами. Норми фосфорних добрив визначаються рівнем забезпеченості ґрунту рухомим фосфором.

Потреба ріпаку в калії досить висока. Дефіцит калію обмежує утворення коренів і енергію росту рослин, сприяє виляганню посівів. За оптимального забезпечення калієм утворюється більше квіток, зав’язується більше насіння й забезпечується вищий уміст у ньому олії.

Потрібно наголосити, що сірка — найважливіший елемент для ріпаку, який підвищує не лише врожайність, а й уміст олії в насінні. Тому нагально рекомендується використовувати для підживлення цієї культури таке азотно-сірчане добриво, як сульфат амонію. Як альтернативу можна застосувати й такий поширений вид добрив, як сульфат магнію.

Зазначимо, що ріпак гостро потребує бору, особливо до і під час цвітіння. Часто саме у ці фази розвитку рослини спостерігається брак цього мікроелемента. Ознаками браку бору є хлороз молодого листя, скручені, пофарбовані у фіолетово-червоний колір краю старшого листя.

Фунгіцидний та інсектицидний захист ярого ріпаку багато в чому збігається з доглядом за його озимим родичем. Лишень наголосимо на тому, що всі внесення препаратів краще провадити превентивно, щоб забезпечити їх профілактичну дію.

І, нарешті, під час збирання ярого ріпаку першою чергою варто враховувати, що рослини нахиляються вбік, листки й стебла їх верхньої частини підсихають, утворюючи своєрідний переплетений рослинний килим. Це вимагає правильного вибору спеціальних пристроїв для збирання цієї культури та їх точного налаштування. Дозрівання ріпаку залежить від строків сівби та сортових особливостей. Стручки ріпаку за вологості меншої за 14% мають властивість розтріскуватися й обсипатися. За вітряної погоди втрати від розтріскування можуть доходити до 25–30% урожаю. Тому краще процеси дозрівання стручків не пускати на самоплив, а застосовувати сплановану десикацію, яка дасть змогу максимально ефективно зібрати врожай.